Версія для друку

Юридична клініка ДНУ на сторожі законних прав працівників

Однією з підстав розірвання трудового договору є звільнення працівника за власним бажанням, тобто припинення трудових відносин на власний розсуд працюючої особи. Порядок та умови реалізації працівниками свого права на звільнення за власним бажанням передбачені ст. 38, 39 КЗпП УКраїни.

Здавалося б, усе чітко і зрозуміло, адже якшо людина не має більше бажання працювати чи то взагалі, чи на конкретного роботодавця, це її законне право, у реалізації якого відмовлено бути не може.

Але й тут є свої нюанси, на яких варто зупинитися, щоб не допустити помилок при оформленні такого звільнення.

Згідно із ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право звільнитися, попередивши про це роботодавця письмово за 2 тижні. При цьому строк звільнення за власним бажанням визначає сам працівник у письмовій заяві.

Роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (без попередження за 2 тижні) у наступних випадках:

- переїзд працівника на нове місце проживання

- переведення працівника на роботу в іншу місцевість

- вступ працівника до закладу освіти

- неможливість працівника проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком

- вагітність працівника; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;

- догляд працівника за хворим членом сім'ї або особою з інвалідністю I групи

- вихід працівника на пенсію

- прийняття працівника на роботу за конкурсом

- з інших поважних причин

Окрім того, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням.

У період воєнного стану, якщо ведення бойових дій у районі, де розташоване підприємство та є загроза для життя і здоров’я працівника, він також має право на розірвання трудового договору у вказаний ним строк.

При цьому необхідно звернути увагу, що дата складання заяви та дата звільнення не тотожні. Працівник має самостійно зазначити дату звільнення у своїй заяві про звільнення. При цьому правильно вказати не з конкретної дати, наприклад, з 05.01.2023 р., а зазначити саму дату - 05.01.2023 р.

Іноді тапляються випадки незазначення працівником дати звільнення. Тоді до дати написання додаємо 14 днів і отримуємо дату звільнення, якщо працівник не відноситься до вищевказаних категорій, з якими роботодавець зобовязаний розірвати договір у вказаний ними строк.

Якщо ж працівник не вказав дату звільнення, а роботодавець все-таки звільнив раніше без дотримання двотижневого строку, працівник має право скасувати наказ про звільнення та стягнути середній заробіток.

До закінчення двотижневого строку попередження працівник може відкликати свою заяву про звільнення за власним бажанням. Для цього працівнику треба письмово повідомити роботодавця, який не має права відмовити працівнику у продовженні роботи. Також якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не бажає звільнятися, роботодавець не може звільнити його за поданою раніше заявою, окрім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника.

Якщо працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням, роботодавець зобов’язаний звільнити працівника та правильно оформити таке звільнення: видати наказ про звільнення, здійснити повний розрахунок, надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні і, за бажанням працівника, внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Нагадуємо, що при виникненні питань, які потребують правової допомоги, ви можете звернутися до юридичної клініки ДНУ імені Олеся Гончара на е-mail: dnipro.honchar.legalclinic@gmail.com

З повагою
Директорка юридичної клініки
адвокатка Олена Забродіна


ГончарTV ГончарFM Газета Анонси Чому ДНУ Welcome to DNU Facebook Instagram Youtube Telegram