#Українська історична контрпропаганда

Міф № 16. «"Передача" Криму Україні – "дарунок" Микити Хрущова»

Від початку 1990-х рр. червоною ниткою російської пропаганди проходить ідея, що М. Хрущов, будучи керівником Радянського Союзу і комуністичної партії, у 1954 р., на честь 300-річчя «возз’єднання України з Росією», своїм рішенням передав Кримську область зі складу РСФСР до складу Української РСР.

Факт же полягав у тому, що передача відбулася з причин складних соціально-економічних умов життя населення в Криму в повоєнний період. До того ж, прикметно, що це рішення ухвалювалося за ініціативи кримських керівних структур, за повної згоди на це керівництва РРФСР та УРСР. Суть полягала в тому, що Крим, у результаті депортації у 1944 р. значної частини його населення, а саме кримських татар, болгар, греків та представників інших народів, що споконвіку проживали на цій території і були добре прилаштовані до місцевих кліматичних умов, успішно працювали у аграрному секторі, чим забезпечували потреби півострова в продуктах харчування, не міг компенсувати завдані втрати. Тож у Криму мав місце значний дефіцит продуктів харчування. Російська Федерація не могла його ліквідувати. Така ж ситуація спостерігалася і в промисловості. На відміну від УРСР та й всього СРСР, де за офіційними даними, економіка була відновлена за 1946-1950 рр., у Криму вона становила лише 80% довоєнного рівня. Все це відчували повсякденно російські переселенці, які становили абсолютну більшість населення області. Крім того, після війни тут отримали земельні ділянки і оселилися старші офіцери та генерали Червоної армії. Вони також замість очікуваного «солодкого життя» у курортному регіоні відчували постійний дискомфорт. Це ж добре розуміло керівництво області і «столиці» Чорноморського флоту – Севастополя. Тобто і соціально-економічна ситуація в області, і загальні настрої більшості населення півострова вимагали вирішення ситуації. У той же час у сусідній – Херсонській області, тобто, в Українській РСР, соціально-економічна ситуація була незрівнянно кращою. Тож у середовищі кримчан визрівала думка про передачу їх області до складу більш забезпеченої України. Така ідея була доведена обласними керівниками до керівництва Президії Верховної Ради РРФСР, яке не заперечувало. Президія Верховної Ради СРСР також не була проти. Лише було рекомендовано звернутися безпосередньо до Президії Верховної Ради УРСР. Керівництво Української РСР позитивно відгукнулося на таку пропозицію. І вже у лютому 1954 р. відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому були присутні керівники СРСР, УРСР і РРФСР. На засіданні тодішнім головою Президії Верховної Ради Російської Федерації було зазначено, що економіка Кримської області тісно пов'язана з економікою Української РСР, із географічних та економічних міркувань передача області до її складу є доцільною й відповідає загальним інтересам Радянської держави. В обговоренні питання взяли участь члени Президії Верховної Ради СРСР та її Голова К. Ворошилов. 9 березня 1954 р. було опубліковано Указ Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 р., за яким Кримська область передавалася зі складу РРФСР до складу УРСР. Адже відповідно до тодішнього законодавства змінити існуючі кордони між республіками за їхньою згодою могла тільки Верховна Рада СРСР. Рішення було проведене у відповідності з законодавствами РРФСР, УРСР і СРСР та нормам міжнародного права.

Таким чином, передача в 1954 р. Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР диктувалася об’єктивними причинами, насамперед соціально-економічного характеру, і відповідала інтересам Радянського Союзу. Процедура відбулася за згодою як керівництва СРСР, РСФСР та УРСР, так і більшості населення півострова. Російський історичний міф про те, що це був нібито «дарунок» М. Хрущова, не витримує наукової критики і є елементом російської інформаційної війни проти України.

Професор кафедри історії України Олександр Нікілєв