Російські військові злочини в Сирії

Поведінка, промови, офіційні наративи кремлівських старців дають нормальній людині підстави підозрювати їх у невмінні чи небажанні думати і мислити раціонально. Наприклад, ідеологія й державна атрибутика Росії є дикою сумішшю імперсько-православних, шовіністичних і радянських елементів: використовується все, що має найменший натяк на державну «велич», навіть якщо одне явно суперечить іншому. Радянський гімн сусідить з імперським гербом, реквізованим у візантійських Палеологів, і прапором, запозиченим у голландців. Ірраціональність політичного істеблішменту Росії з усією очевидністю проявляється і в намірах безглуздо доводити світові статус могутньої держави, якою Росія, з огляду на стан її економіки, не є. Якщо сировинна по суті економіка Росії викликає в розвинутих країнах деяке глузування (згадаємо знамениту фразу американського друга України сенатора Дж. Маккейна: «Росія – це бензоколонка, що намагається видати себе за країну»), то Росія й намагається «конкурувати» у сферах, де результати можна сфальсифікувати. Наприклад, у спорті (пригадаймо допінговий чи мельдонієвий скандал, викликаний масовою підміною медичних аналізів російських спортсменів), у сфері охорони здоров’я (не забулась дикунська епопея з липовою російською вакциною «Супутник») тощо.

Є у Росії, щоправда, такі серйозні галузі, як ВПК та Роскосмос, але тепер, як розуміємо, в умовах відсторонення держави-агресора від передових технологій, космічно-військова «гордість» Кремля приречена перетворитися на ілюзію. Втім, свою «могутність» Росія активно доводить прямим втручанням у внутрішні справи багатьох країн світу. Тут Москва не гребує нічим: агентурно-диверсійною діяльністю, підкупом політиків та інвестиціями в корупцію, вбивствами, газово-нафтовим шантажем, а також безпосередньою військовою агресією.

Характерним прикладом геополітичних потуг путінського режиму є військова, м’яко кажучи, присутність російського вояцтва в Сирії. Цією країною ще з 1970-х рр. безперервно керує родина фактичних диктаторів-алавітів Асадів – батька Хафеза і сина Башара, і весь цей час Сирія була вірною посіпакою СРСР і Росії. В 2010 р. в арабських країнах Північної Африки та Близького Сходу розпочалися революційні процеси, відомі під назвою Арабської весни. Протестанти виступали проти корупційних та авторитарних режимів, тому не дивно, що в 2011 р. вулицями сирійських міст також пройшли мирні маніфестанти. Режим кинув на них танки, демонстрантів розстрілювали снайпери. Мирна опозиція швидко реорганізувалася у Вільну сирійську армію, основою якої стали суніти-дезертири з асадівських військ та моджахеди-суніти з інших арабських країн. Втрачаючи контроль над великою кількістю провінцій, Асад у 2013 р. застосував проти повстанців хімічну зброю. Отож, не дивно, що збройну опозицію підтримали Туреччина, США, Велика Британія, Канада, Іспанія, тобто переважно демократичні країни, а також країни Персидської затоки, Лівія та Туніс. І, звісно, на боці сирійського диктатора опинилися держави, керовані авторитарними режимами, − Росія та Іран, а також терористична організація Хізболла.

Підтримка Заходу була суттєвішою, тому в 2015 р., коли почала перемагати Вільна сирійська армія, Росія перекинула на порятунок маріонетки власні війська. Після невизнання міжнародною спільнотою кримського «референдуму» 2014 р. Кремль доклав максимальних зусиль, аби російська інтервенція до Сирії виглядала законною та легітимною. Росія, як мантру, повторювала тезу, що присутність її військ у Сирії відповідає нормам міжнародного права. Головний акцент при тому робився на постулаті про «прохання законного уряду» Сирії щодо допомоги Росії. Втім, як відзначають фахівці-правознавці, у заявах Кремля про початок інтервенції відсутні посилання на норми Статуту чи Декларації ООН, які й визначають підстави використання збройних сил будь-якої держави за межами її території. Росія фактично підмінює міжнародне право «фількіною грамотою», отож, присутня в Сирії незаконно. Всі резолюції ООН щодо незаконності перебування російських військ у Сирії Росія благополучно зриває, користуючись своїм правом вето в Раді Безпеки ООН. Як додатковий аргумент для виправдання свого перебування в Сирії Росія називає необхідність боротьби тут з такою терористичною організацією, як Ісламська держава (ІДІЛ). Проте, як свідчать факти, росіяни воюють у Сирії переважно проти поміркованої опозиції, а не бойовиків ІДІЛ. З останніми ж Росія намагається навіть вести спільний нафтовий бізнес.

Російська інтервенція в Сирії достатньо масштабна. Росія задіяла тут ВМФ і авіацію, регулярну армію, включаючи танки, ракетні установки, артилерію, а також найманців-вагнерівців. Завдяки перевазі в якості та кількості важкого озброєння, застосованого проти підрозділів Вільної сирійської армії, росіяни до кінця 2015 р. фактично врятували диктаторський режим Асада, повернувши під його контроль більшість територій країни. Але підтримка Туреччиною сил опозиції врятувала останню від поразки, водночас надавши Росії підставу залишати тут своє вояцтво і в подальшому. Ось тільки від регулярної війни, особливо після вступу в бойові дії підрозділів турецької армії, росіяни перейшли до дій, які слід оцінювати як злочини проти людства. За допомогою ракет та авіації вони почали обстрілювати та бомбардувати міста та цивільну інфраструктуру. Увесь світ побачив фотографії розбомбленого давнього Алеппо, інших сирійських поселень.

Інтервенти, користуючись повною відсутністю в Сирії засобів протиповітряної оборони, як у тирі, безкарно розстрілювали і нищили шпиталі та насосні станції, пекарні та ринки, елеватори та зерносховища, гуманітарні конвої та водогони, школи та нафтосховища, гуманітарні конвої та табори біженців, прирікаючи сотні тисяч мирних сирійців на голод, хвороби і вимушену еміграцію. Від російської зброї загинули тисячі мирних людей, включаючи дітей, жінок, старих, знищено чимало пам’яток історії та культури. Для бомбардування цивільної інфраструктури російська авіація використовувала фосфорні та касетні, запалювальні та некеровані бомби. Чи є, взагалі, зброя, яку Росія безкарно не тестувала на мирних сирійцях? Російські пропагандисті від 2015 р. не втомлювались трубити на весь світ про «героїзм» і «непереможність» путінського вояцтва, хоча міжнародна правозахисна організація Amnesty International кваліфікує дії «непобедимой и легендарной» як воєнні злочини проти людства і навіть як етнічно-релігійні чистки. На жаль, безпорадність ООН у цій ситуації залишає Росію непокараною.

Чого Росія досягла, взявши участь у цій кривавій бійні? Вона врятувала режим Асада, ще міцніше прив’язавши його до себе. Спираючись на свої військові бази в Сирії, Кремль тримає в напрузі фактично весь Близькосхідний регіон, що робить політику навіть Туреччини та Ізраїлю більш поступливою щодо Росії. Путінський режим вміло використав сирійську проблему для тиску й на Західну Європу: російська агентура підступно спрямовувала сирійських біженців у напрямку Європи, спричиняючи там міграційну кризу. Події в Сирії значно підживлюють кремлівську пропаганду величі Росії, її спроможності диктувати волю іншим державам і народам. Диктатори всього світу надихаються «перемогами» Росії, а безпорадність західних країн в цій ситуації підриває довіру до демократичних цінностей.

Тепер російський режим веде війну проти мирної України. Детально аналізуючи російську інтервенцію в Сирії, ми маємо розуміти, що ця країна свідомо використовувалась політичним керівництвом Росії як полігон з підготовки до війни з Україною. Кремлівський режим привчив російських льотчиків та артилеристів не гидувати і не комплексувати, масово вбиваючи цивільне населення. Пройшли відповідні тестування практично всі види зброї, що її має на озброєнні російська армія. Остання набула навички руйнації цивільної інфраструктури. Росіяни навчилися, як власноруч створювати і цинічно маніпулювати проблемою біженців. Пройшла обкатку російська військова пропаганда: населення Росії в цілому привчили спокійно реагувати на будь-який мілітаристський жах.

Але путінський режим не враховував, що Збройні Сили України – це не Вільна сирійська армія ні за якісними, ні за кількісними характеристиками. ЗСУ має достатній бойовий досвід і мотивацію. Україна, на відміну від Сирії, монолітна, і народ підтримує армію, а армія знає, що захищає вона не диктатора, а волю і гідність всієї нації. В Україні − демократія, а не диктатура, а вільних людей перемагати завжди важче. Зрештою, Україна має потужнішу підтримку світу, ніж її мала сирійська опозиція. Тому можна не сумніватися, що коли розпочне свою роботу трибунал з розгляду військових злочинів Росії в Україні, підсудним пригадають їхні злодіяння на теренах всіх країн, де російська армія залишила кривавий слід. І злочинна діяльність росіян у Сирії також нарешті буде справедливо покарана.

Завідувач кафедри всесвітньої історії
Дмитро Архірейський