#Українська історична контрпропаганда

Міф №14. Москва – ІІІ Рим

Месіанські амбіції виявлялися у свідомості росіян у різні історичні часи. Цьому сприяв історичний міф «Москва – ІІІ Рим», суть якого полягала в тому, що Москва була історичною спадкоємницею, власне, І Риму та ІІ Риму – Константинополя. Стисло розглянемо історичні передумови його виникнення.

Достатньо пригадати, що традиція претендувати на києво-руську спадщину та «збирати під свою руку» різні землі зародилася ще в далекому ХІV ст., за часів Великого князя Московського Івана І Калити (1325–1340). Тоді почали закладатися основи Московської централізованої держави. Великий князь Московський князь Іван ІІІ (1462–1505) став уже претендувати на титул «Государя всієї Русі». Спочатку він приєднав Ярославське (1463), Ростовське (1474) князівства, затим Новгородську республіку (1478) та Тверське князівство (1485). У 1480 р. Москва ліквідувала свою тривалу васальну залежність від Золотої Орди. За правління Івана ІІІ Московське князівство стало зазіхати й на землі Південної Русі–України. Пригадаймо, наприклад, Литовсько-московську війну 1500–1503 рр., коли Іван ІІІ став претендувати на всю «києво-руську спадщину» і повів боротьбу за Чернігово-Сіверщину. Задля утвердження претензій на спадкоємство від візантійських імператорів Іван ІІІ уклав шлюб із візантійською принцесою Софією Палеолог – племінницею останнього візантійського імператора Костянтина XI. Тоді ж з’явився і новий державний символ – герб у вигляді двоголового орла. Таким чином, виникнення міфу «Москва – третій Рим» мало свої зовнішньополітичні й геополітичні передумови.

Тут варто вказати й на духовно-релігійні передумови виникнення міфу. Адже свого часу Москва не визнала Флорентійську унію 1439 р., що мало наслідком розкол єдиної Київської митрополії (1448), а затим проголошення Московською православною церквою автокефалії (1458). Як відомо, це сталося незабаром після падіння Константинополя (1453). За цих історичних обставин Велике князівство Московське почало утверджувати себе першорядним духовним центром православ’я, що теж потребувало додаткового ідеологічного обґрунтування.

Тому цілком невипадково наприкінці ХV – на початку ХVІ ст., чернець Філотей висунув ідею Москви як ІІІ Риму, яка обґрунтовувала думку про всесвітньо-історичне значення Москви, кажучи словами професора Бориса Крупницького, «як єдиного незалежного центру для всіх слов’янських і православних держав і взагалі для цілого християнства». Щоб утвердити месіанську роль Москви, на початку ХVІ ст. створювалась легенда, що нібито родовід московських князів ведеться від часів римського імператора Августа, зокрема від його двоюрідного брата Пруса. У московській конструкції третього Риму особлива роль належала Києву, який в очах Москви ставав ідеологічним і генеалогічним посередником між ІІ і ІІІ Римом (Теорія ІІІ Риму і шляхи російської історіографії. Мюнхен, 1952. С. 6, 7).

Теорія ІІІ московського Риму стала ідеологічним й політичним підґрунтям, ба більше, ментальним дороговказом для історичної експансії Москви, офіційною доктриною Московської/Російської держави й православної церкви. В ній повною мірою виявилася месіанська роль Московії/Росії не тільки у Східній Європі, а у світі в цілому. За часів московського царя Івана Грозного (1533–1584) московські володіння вийшли за межі «великоруської» етнічної території. На сході й південному сході Москва приступила до загарбання величезних територій, що раніше належали Золотій Орді. Агресивну зовнішню політику Московія проводила на західному й південно-західному напрямках, ведучи боротьбу з Великим князівством Литовським, до складу якого входили й українські землі. За цих обставин теорія Москви як ІІІ Риму мала велике значення для ідеологічного підкріплення зовнішньополітичної експансії і перетворилася на офіційну ідеологію Московської держави і православної церкви. Втім уже «Смута» початку ХVІІ ст. завдала великого удару по теорії Москви як ІІІ Риму, показала неспроможність цього історичного міфу. В другій половині того ж століття зазначена теорія відновилась і опанувала широкими верствами московської людності (Див. детальніше: Оглоблин Олександер. Московська Теорія ІІІ Риму в ХVІ-ХVІІ стол. Мюнхен, 1951. С. 31–44). Втім наступні століття теж неодноразово спростовували цю міфотворчість.

Ідея Москви як ІІІ Риму в тій чи іншій формі виникала в різні періоди російського минулого, утверджуючи москвоцентричний підхід до історії Східної Європи, продукуючи месіанське бачення Москви як вершителя історичних доль різних народів. Зазначений підхід особливо небезпечний в наш час, коли Російська Федерація вважає за можливе розв’язувати криваві військові конфлікти, що приймають такі людиноненависницькі, варварські форми, як широкомасштабна війна проти незалежної України. Весь вільний цивілізований світ має зупинити російського агресора.

Декан історичного факультету
Сергій Світленко