#Українська історична контрпропаганда

Міф №13. «Гетьман Іван Мазепа – зрадник»

Коли народ не має своїх героїв, коли він захоплюється чужими, його легше підкорити й уярмити. Тоді відбувається історична ерозія його свідомості й ідентичності, адже «своє» стає «чужим» і навпаки. Московія/Росія завжди вдавалася до таких маніпуляцій свідомістю українців, а її місцеві посіпаки, які нерідко зрікалися свого родового коріння, нехтували рідною мовою, віддалялися від власного народу і в обмін на соціальні й політичні преференції робили все, щоб служити чужим інтересам, роблячи наших героїв антигероями. Така історична доля спіткала гетьмана України Івана Мазепи (1687-1709), який в ході Північної війни перейшов на бік шведського короля Карла ХІІ і відтоді здобув історичне тавро «зрадника» та був навіть підданий анафемі російською православною церквою. Впродовж століть російський імперський режим постійно опікувався тим, щоб ці обвинувачення І. Мазепи були стійкими у суспільній свідомості і розправлявся з «мазепинцями» – послідовниками українського гетьмана – найжорсткішими методами.

Розглянемо причини повстання Івана Мазепи проти Петра І, що дасть можливість з’ясувати, чи був український гетьман «зрадником». Це тим більш важливо, що в царському маніфесті від 1 листопада 1708 р. йшлося про те, що І. Мазепа повстав без будь-якої причини і нібито тому, щоб «Малоросійський край віддати в поработіння шведське і під іго поляків» (Шевчук Валерій. Просвічений володар. Київ, 2006. С. 233). Натомість українські першоджерела свідчать, що для повстання І. Мазепи проти Петра І були серйозні підстави. Валерій Шевчук детально реконструював їх на основі зазивного листа українського гетьмана від 10 листопада 1708 р., який відтворив за посланням Івана Скоропадського від 8 грудня того ж року.

Стисло причини виступу І. Мазепи зводяться до такого. По-перше, це наростаюче свавілля московитів, які вели наступ на українські права і вольності, посилили пограбування українців, яких виганяли з міст, захоплених військами Петра І. По-друге, сильний удар завдавався по українській еліті, зокрема по генеральній старшині, полковниках, керівному складу Запорозького війська. По-третє, запорозьке військо мало відійти у минуле, а козацтво перетворитися на драгунів та солдат. По-четверте, московські «союзники» прагнули уярмити українство, а затим загнати в Московщину. По-п’яте, нестерпними ставали й відрядження українських військ «на монаршу службу», що посилилися в ході тривалої Північної війни. Прикметно, що український гетьман усвідомлював давність підступних намірів Москви, яка «здавна у замірах своїх злостивих постановила народ наш до згуби приводити» (Шевчук Валерій. Просвічений володар. Київ, 2006. С. 233–235). Чи можна вважати все вищезазначене віроломною зрадою Москви стосовно українського народу? Відповідь риторична!

Намагаючись розірвати ці московські пута щодо українства, Іван Мазепа здійснив спроби прийняти підданство шведського короля Карла ХІІ, не без підстав вважаючи такий варіант васалітету прийнятнішим для українців. Адже, як зауважував історик О. Оглоблин, І. Мазепа прагнув продовжити стару українську політичну традицію, освячену ще Б. Хмельницьким, який свого часу був союзником шведського короля Карла Х Ґустава. Це була ідея вільного союзу з великою європейською державою, яка не мала спільного кордону з Гетьманщиною, не зазіхала на її територію, визнавала Україну і вела тривалу війну проти Московії (Оглоблин Олександер. Гетьман Іван Мазепа та його доба. Друге, доп. вид. Н.-Й.; Київ; Львів; Париж; Торонто, 2001. С. 251). Виступаючи проти свого сюзерена Петра І, гетьман І. Мазепа мав солідний вік, численні титули й пожалування, переслідував не вузькі приватні інтереси, а прагнув захистити права, привілеї та вольності свого народу.

Український гетьман був не зрадником, а патріотом свого народу, який намагався унезалежнити Гетьманщину від Московії, модернізувати свою країну, яку бачив суверенною князівською державою з розвинутою системою української освіти, науки, книгодрукування та духовності. Все це розходилося з планами Петра І, який прагнув побудувати Російську імперію, де не було місця суверенній Гетьманській Україні. Сьогодні дух української свободи, як ніколи, пробудився в нашому народі, котрий не віддасть своєї незалежності новоявленим імперцям.

Декан історичного факультету
Сергій Світленко