#Українська історична контрпропаганда

Міф №12. Росія має історичне право на Крим. Севастополь – місто «російської слави»

Для захоплення Криму у 2014 р. російська пропаганда широко використовувала твердження про історичну справедливість і «віковічне право росіян на Крим». За твердженням «найвеличнішого історика всіх часів і народів Путіна», Севастополь має сакральне значення для Росії, оскільки тут:

1. Князь Володимир прийняв хрещення у 988 р.

2. Севастополь – місто російської слави часів Кримської війни, яке героїчно захищало російська армія.

3. Севастополь – місто-герой часів «Великої вітчизняної війни», яке ціною неймовірних зусиль тримало оборону міста.

Спробуємо уважно подивитися на ці три складові образу Севастополя як міста, що начебто історично пов’язане з Росією.

1. Київський князь Володимир дійсно прийняв хрещення 988 р. у Криму, у місті, що тоді називалося Корсунь (колишній Херсонес, теперішні околиці Севастополя). Але Володимир Великий – це київський князь зі скандинавської династії Рюриковичів. Корсунь – місто, що тоді належало Візантійській імперії. І найголовніше – трапилося це за практично 200 років про перші літописні згадки про Москву. Нагадаємо, що перша згадка про Москву датується 1147 р. і пов’язана з ім’ям князя Юрія Долгорукого. Йдеться про невеличке селище, яке на той момент не було адміністративним центром. Князь Юрій Долгорукий, якого вважають засновником Москви, уславився своїми частими загарбницькими походами на Київське князівство, в якому прагнув стати князем, але йому це не вдалося.

2. Кримська або Східна війна (1853-1856 рр.) – війна між Російською та Османською імперіями. На боці Османської імперії у якості союзників виступили Велика Британія, Французька імперія та Сардинське королівство. Росія прагнула панувати на Близькому Сході та Балканах, тому обґрунтувала причини війни захистом християнського населення Молдавського князівства та Волощини (спецоперація у варіанті XIX ст.). Найголовніше: Росія війну програла! Севастополь, дійсно, на російський манер героїчно і невідомо з якою метою довго захищався, але врешті-решт був ганебно зданий армії союзників, а кораблі Чорноморського флоту росіяни затопили самі. Винуватого у поразці знайшли швидко. Це були кримські татари, які чомусь не хотіли співпрацювати з росіянами. Для кримських татар, дійсно, росіяни не могли бути союзниками. Попередні десятиліття історії взаємовідносин російської влади з кримськими татарами продемонстрували політику нищення всього татарського у Криму. Міграції кримських татар до Османської імперії тривали від кінця XIX ст. Після Кримської війни міграційна хвиля татар стала найбільш численною за все століття. Колорит справжнього багатонаціонального, але все-таки татарського Криму, неухильно втрачав свою красу.

3. «Великій вітчизняній війні 1941-1945 рр.», яку весь цивілізований світ називає Другою світовою війною 1939-1945 рр., російська пропаганда відводить особливе сакральне місце. Квазірелігія, створена за останні роки сучасною Росією у вигляді «побєдобєсія», відіграла визначну роль у формуванні сучасної суспільної думки росіян, підкоривши навіть тих, хто мав би вважати себе інтелектуалами. Битва за Севастополь, або оборона Севастополя тривала 243 дні з 2 листопада 1941 р. по 3 липня 1942 р. Під час битви радянським військовим керівництвом було здійснено спроби трьох штурмів із метою прориву облоги. Всі три штурми виявилися невдалими та бездарними, коштували тисячі жертв. Справжні людські втрати порахувати важко та й збереженням людського капіталу російська влада особливо ніколи не переймалася. Найганебнішою сторінкою в історії оборони Севастополя стала евакуація його захисників. Навіть сам план евакуації передбачав порятунок лише командного складу армії та її комуністичних пропагандистів. Обдуривши солдат та офіцерів, радянське військове керівництво евакуювалося під приводом організувати вивезення всіх інших. Але цього порятунку так і не сталося. В результаті героїчні захисники Севастополя або були вбиті, або потрапили у полон (це близько 100 тисяч людей, підрахунки радянські та нацистські, як завжди, розходяться). Оборона Севастополя показала справжній героїзм його захисників (рядовий та офіцерський склад) і бездарність радянського генералітету.

Таким чином, беручи до уваги військові традиції захисту Севастополя, швидше можна вести мову про «сакральне місце російської ганьби».

Кандидатка історичних наук, доцентка кафедри історії України
Світлана Каюк