#Українська історична контрпропаганда

Міф №7. Про російськість населення південно-східної України

Нинішній очільник Кремля неодноразово називав південно-східну Україну такою собі Новоросією з натяком на те, що історично цей край опанували росіяни й саме цей етнос є переважаючим тут. А відтак наполегливо проводиться безапеляційне твердження, що це є російська територія.

Для зʼясування правди про етнічність південно-східної України вдамося до офіційних історичних джерел, створених протягом кінця XIX – XX ст. російською та совєтською системами статистики народонаселення.

Наприкінці XIX ст. в Російській імперії було проведено перший (і, як історично й закономірно трапляється з імперіями, останній) загальнодержавний перепис населення. За даними цього перепису в жодній з тодішніх губерній (за винятком Таврійської) російський етнос не становив більшість. За цим переписом українці, яких імперська влада означала як «малороси», в південно-східних українських губерніях становили від 53,5% (Херсонська губернія) до 93,0% (Полтавська губернія). Навіть у Харківській губернії імперські статистики зареєстрували 80,6% (майже так само як на Поділлі) осіб українського етносу. Прикметно, що в Херсонській губернії людність російського етносу (21,0%) поступалася загальній чисельності інших етнічних спільнот (25,5%). Окремо слід зауважити й на так званій російськості (великоросійськості) Таврійської губернії (півострів Крим та Бердянський, Дніпровський, Мелітопольський повіти). Фактичні числові дані матеріалів Всеросійського перепису населення 1897 р. засвідчують, що в Таврії основне населення складали українці (42,2%), а питома вага представників російського етносу (27,9%) була навіть меншою, ніж загальна частка інших етнічних спільнот (29,9%). Зауважимо, що в названих трьох степових повітах Таврійської губернії на той час понад половину їх населення (від 54,9 до 73,6%) становила саме українська людність. Так само і на півострові Крим в жодному з повітів росіяни не становили більшості. Їх питома вага коливалася від 17,6% в Євпаторійському повіті до 30,2% в Сімферопольському та Феодосійському повітах.

За результатами першого Всесоюзного перепису населення від 17 грудня 1926 р., який провела більшовицька влада, так само не зареєстровано скільки небудь переконливої кількісної переваги популяції російського етносу. Загалом на той час 80,1% людності УСРР самовизначилися як українці, і лише 9,2% – як росіяни. В 17 південно-східних з 40 адміністративних округ УСРР (без Автономної Молдавської СРР) питома вага українців коливалася від 41,4% (Одеська округа) до 89,2% (Старобільська округа). Частка ж російської людності в тих самих 17 округах становила від 2,6% (Первомайська округа) до 42,8% (Луганська округа). Доцільно також зауважити, що в Маріупольській окрузі (що відома грецькими поселеннями) питома вага представників інших етнічних спільнот (26,6%) була більшою за частку російського етносу (18,5%). Так само в Одеській окрузі росіян (23,3%) було у 1,5 рази менше, ніж людність інших етнічних спільнот (35,3%). Аналогічну тенденцію дають дані перепису й для Миколаївської округи (17,7% – росіяни, 21,1% – інші етноси). Тобто і в 1926 р. етнічні росіяни ніде в українських теренах не становили основне населення.

Напередодні Другої світової війни 1939 р. відбувся третій (точніше другий повторний замість забракованого 1937 р.) Всесоюзний перепис населення. Цей перепис проведено після Голодомору 1932–1933 рр. та адміністративних змін (обласний поділ замість округового). Квазіреспубліка змінила абревіатуру в назві з УСРР на УРСР, а керівництво перебралося з Харкова до Києва. Результати цього перепису також показали, що понад три чверті (76,5%) людності УРСР визнала свою приналежність до українського етносу, і лише 13,5% – до російського. Властиво, що в 7 областях південно-східної України питома вага українців становила від 58,7% (Одеська область) до 79,7% (Дніпропетровська область). Частка ж представників російського етносу тут коливалася від 11,4% (Дніпропетровська область) до 32,5% (Ворошиловградська область). При чому в Одеській області відсоток росіян (16,2%) був навіть нижчим, ніж загальний відсоток інших етнічних спільнот (25,1%). Тож переселення росіян 1933–1934 рр. на територію УСРР ніяк не вплинуло на етнічне співвідношення.

Повоєнний перепис населення проведено було аж в травні 1959 р. За результатами Другої світової війни до СРСР, а відтак і до УРСР, були приєднані західноукраїнські території та Закарпаття. А 1954 р. за Указом Президії Верховної Ради СРСР до повоєнної Української РСР було перепідпорядковано Кримську область від Російської РФСР. Внаслідок таких адміністративно-територіальних змін УРСР складалася з 26 областей, з яких 8 розташовано в південно-східній частині. Фактичні дані перепису населення 1959 р. показали, що за 20 років, протягом яких УРСР була територією активних воєнних дій, масштабного голоду 1946–1947 рр. та повоєнної відбудови, питома вага українського етносу майже не змінилася (76,8%). А частка російського етносу, головним чином за рахунок доєднаної Кримської області, зросла лише на 3,4% порівняно з 1939 р. У восьми областях південно-східної України самоназвалися українцями від 55,5% (Одеська область) до 81,2% (Миколаївська область). Російський же етнос і надалі складав меншість – від 13,7% (Миколаївська область) до 38,7% (Луганська область).

За переписом 1970 р. три чверті (74,9%) населення УРСР визнали себе українцями, а менше пʼятої частини (19,4%) – росіянами. У восьми південно-східних областях питома вага українського етносу становила від 53,1% (Донецька область) до 78,9% (Миколаївська область). Дані Всесоюзного перепису 1979 р. так само засвідчили перевагу української людності (73,6%). В областях півдня і сходу УРСР понад половина населення ідентифікували себе з українським етносом: від 52,8% у Ворошиловградській області до 77,4% – в Миколаївській. Останній перепис населення в СРСР відбувся 1989 р. І цього разу майже три чверті (72,7%) населення УРСР склали українці, а в тих самих областях їх частка коливалась від 50,7% (Донецька область) до 75,7% (Херсонська область).

Єдиний Всеукраїнський перепис 2001 р. (через 10 років після проголошення Незалежності України) засвідчив деяке зростання питомої ваги українського етносу як в цілому в державі (77,8%), так і в південно-східних областях: від 56,9% (Донецька область) до 82,0% (Херсонська область).

Отже, фактичні дані демографічних документів не залишають скільки-небудь надійного ґрунту для облудних тверджень кремлівського керівництва, що південно-східна Україна завжди була російською. Наведені дані переписів, які проводила російська та совєтська влада, переконливо свідчать, що вся Україна від кінця XIX до початку XXI ст. була і є етнічною територією українців. Саме тому вони і є титульною нацією.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету