Перемога Тараса Шевченка над російським імперським режимом

Нинішні Шевченківські роковини 9 березня 2022 року особливі. В ці дні незалежна Україна на очах усього здивованого світу чинить героїчний спротив всій державно-політичній й воєнній машині Російської Федерації – країні, яка за декілька днів перетворилася на справжнього вигнанця людської цивілізації. Варварські дії російських агресорів, які вдаються до справжнього геноциду, безжально знищують маленьких дітей, жінок і літніх людей, перетворюють на попіл житлові масиви, дитячі садки, лікарні, пологові будинки, школи, університетські комплекси й музеї, підприємства, свідчать про те, що вони хочуть перетворити квітучу Україну на випалену пустелю, позбавити нас сьогодення й майбутнього. І це тільки тому, що наш народ зробив свій історичний вибір – хоче бути разом із цивілізованим світом, а не з неоімперською Росією.

Сьогоднішні нащадки російських імператорів та царських генералів навіть перевершили своїх попередників. Хоча й останні не допускали свободи вибору. Яскравим прикладом цього стала доля великого сина українського народу Тараса Шевченка (1814–1861). Він народився в сім’ї українських селян-кріпаків, рано пізнав сирітство, злидні й поневіряння в дитинстві. Втім Тарас наполегливо прагнув вирватися з соціальної неволі й моральної темряви, пильно вдивлявся в чарівну рідну природу, в історичне минуле й сьогодення народу, цікавився малярством, виявивши великий мистецький хист. «Біблія» та «Історія Русів», твори Г. Сковороди і Д. Бантиш-Каменського, Г. Квітки-Основ’янека і Є. Гребінки, К. Рилєєва і О. Пушкіна, згадки про Товариство об’єднаних слов’ян та знайомства з деякими петрашевцями, спілкування з лівобережними поміщиками О. і І. Капністами, кн. М. Рєпніним-Волконським, гр. Я. де Бальменом та іншими – все це сприяло формуванню світогляду українського національного пророка, осягненню ним ідей західноєвропейського вільнодумства та слов’янського національного відродження.

На рідній українській землі Тарас Шевченко завжди бачив злидні і жахливе гноблення селян поміщиками, що коїлося іменем царя і уряду. Здобувши волю, молодий поет і художник став на шлях визволення українського народу, розуміючи історичну безперспективність перебування України у складі монархічної Росії. Головною зброєю українського народолюбця Т. Шевченка стало рідне слово. Непересічний талант молодого поета виявився уже в його першій збірці «Кобзар» (1840). У комедії «Сон» (1844) Т. Шевченко не пошкодував епітетів щодо російських монархів – головних винуватців гноблення українського народу, яких назвав «катами» і «людоїдами». Водночас поет вірив у кращу долю рідної України. В поетичному зверненні «І мертвим, і живим, і ненародженним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє Посланіє» (1845) поет пророчо писав:

Разом зі своїми однодумцями, В. Білозерським, М. Гулаком, М. Костомаровим, П. Кулішем та іншими молодими патріотами України, Т. Шевченко вступив до лав таємного Кирило-Мефодіївського товариства, поділяючи такі принципи, як знищення царизму, скасування кріпосного права і станів, соціальна рівність і суверенність, встановлення демократичних прав і свобод для громадян, рівноправ’я у питаннях доступу до національної мови, культури та освіти. Для майбутніх поколінь українців поет передрікав життя «в сім’ї вольній, новій» ([Заповіт], або «Як умру, то поховайте...», 1845). Але свобода, на думку Кобзаря, потребує свідомої боротьби й великих зусиль. У своєму поетичному заповіті український поетичний геній писав:

У вірші «Суботів» (1845) Тарас Шевченко вкотре висловив тверду віру у відродження рідної України й передрікав:

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства перелякала російський імперський режим, що вдався до політичних репресій. Найтяжче покарали Тараса Шевченка, якого за особистим розпорядженням Миколи I, розгніваного карикатурами поета на свою дружину, віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років без права писати і малювати. Проте царські репресії не зламали Кобзаря. У 1857 р. у вірші «Юродивий» нездоланний український поет продовжував таврувати російського царя:

Сьогодні правдиве Шевченківське слово і діло звучить вельми актуально, а сама постать Кобзаря назавжди увійшла в українську історію, стала символом українського національного духу, української незалежності. Перемога українського поетичного генія Тараса Шевченка над російським імперським режимом у середині ХІХ ст. є міцним морально-психологічним підґрунтям модерної України у справедливій боротьбі за свободу та незалежність проти сучасних російських колонізаторів! Україна переможе!

Декан історичного факультету
професор Сергій Світленко