#Українська історична контрпропаганда

У продовження рубрики «Українська історична контрпропаганда» наступна публікація від декана історичного факультету ДНУ, доктора історичних наук професора Сергія Івановича Світленка.

Міф росіян №3. Українці й росіяни – один народ»

Задля обґрунтування своєї військової агресії проти незалежної України, сучасні російські ідеологи й політики активно використовують історичний міф «про українців й росіян як один народ». Проте різноманітні історичні джерела переконують, що ця міфотворчість не витримує критики. Візьмемо, приміром, безпристрасні свідчення західних європейців та й самих росіян, опубліковані свого часу Володимиром Січинським у книзі «Чужинці про Україну», що свідчать про зворотне. Той факт, що українці усвідомлювали себе окремим народом, помітив великий французький письменник-просвітитель Вольтер, який в 1731 р. видав свою знамениту «Історію Карла ХІІ» (до кінця ХІХ ст. перевидана понад 100 разів!). У ній чітко засвідчено: «Україна завжди прагнула до свободи…».

Вельми цікавими є «Memoires secrėtes sur la Russie» («Секретні спогади про Росію») француза за походженням, який служив у Росії в 1762–1802 рр., Шарля Франсуа Масона, котрий писав: «Козаки не мають нічого спільного з росіянами, хіба що грецьку релігію і зіпсуту мову. Їхні звичаї, навпаки, спосіб життя, їжі, війни – цілком відмінні, коли не брати під увагу загальних схожостей, які завжди існують між межуючими народами. Козаки є далеко гарніші, вищі, активніші, зручніші, вигадливіші й особливо далеко чесніші за росіян, менше звиклі до рабства».

Цікаво, що відмінності між двома сусідніми народами усвідомлювали й самі росіяни. Так, російський чиновник і літератор Павло Сумароков у своїх замітках «Досуги крымского судьи» (1803) записав свої враження, коли вперше вступив на українську землю: «Інші обличчя, інші звичаї, інший одяг, інший устрій і чую іншу мову. Невже тут межа імперії? Чи не до іншої в’їздимо держави?». Інший росіянин, поет, драматург та мемуарист Іван Долгорукий у «Дневнике путешествия в Киев в 1817 г.» (1870), переїхавши московсько-український етнографічний кордон у Сівську зазначав мовні, звичаєві, церковно-обрядові, архітектурні відмінності українців від росіян. Прикметно, що І.Долгорукий відверто визнав, що Україна не почувається щасливою під Росією, що Україна «змучена, терпить різні тягарі і почуває цілковито – втрачену свободу колишніх віків».

Промовистими є оповіді визначного німецького ученого, засновника антропогеографії й мандрівника Йоганн Георга Коля, який в праці «Die Ukraine, Kleinrussland» (1841) про свою подорож від Харкова до Одеси і далі до Перемишля неодноразово торкався взаємовідносин між українцями і москалями, вказуючи на різницю поміж ними. Зокрема, німецький мандрівник помітив: «Українці дуже погані російські патріоти. Властиві москалям любов і обожання царя є для українців цілковито чужі і незрозумілі. Українці слухають царя, бо інакше не можуть, але його владу вважають чужою і накиненою». Всі ці факти було б вельми корисно знати ініціаторам і виконавцям жахливої геополітичної авантюри, якою є широкомасштабна війна розв’язана Російською Федерацією проти України.

Українці й росіяни – різні народи, а Україна – не Росія!

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету