#Українська історична контрпропаганда

У продовження рубрики «Українська історична контрпропаганда» наступна публікація від декана історичного факультету ДНУ, доктора історичних наук професора Сергія Івановича Світленка.

Міф росіян №2. Степова Україна – це «Новоросія»

У 2014 р. із темряви історичного небуття знову виринув старий російський історичний міф про те, що Степова Україна є нібито «Новоросією». Насправді ж залюднення південноукраїнських земель розпочалося далеко задовго до того, як тут утвердився російський імперський режим. Є всі підстави вважати, що в 1775 р., в рік ліквідації Катериною ІІ Запорозької Січі, цей край не являв собою «Дике поле». Навпаки, у Запорозьких Вольностях, які охоплювали значні терени центральних та південних українських етнічних земель, проживало від 100 до 250 тисяч осіб, які мешкали в містах, містечках, слободах і селах.

Вельми помітну роль у господарстві запорожців відігравали зимівники – багатогалузеві господарства фермерського типу, що базувалися на вільнонайманій праці. Цей тип господарювання був прогресивнішим, ніж поміщицькі господарства з примусової працею закріпачених селян. Таких зимівників у запорожців налічувалось 5 767, зокрема в Самарській паланці – 1 158, у Протовчанській – 1 100, в Орільській – 841. Варто пам’ятати, що запорозька волелюбна спільнота об’єднувала не тільки етнічних українців, котрі складали серед місцевого населення більшість (у 80-х рр. ХVІІІ ст. – майже 74 %). Запорозька Січ приймала й представників інших етносів: поляків та литвинів, молдаван та волохів, сербів та угорців, вірмен та грузинів, тощо.

Прийшовши на землю запорожців, російська армія, а це 8 полків регулярної кавалерії, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів, 10 піхотних регулярних і 13 донських козацьких полків зі значною артилерією, всього не менше 45 тисяч військовиків, діяла підступно й зухвало, оточивши Запорозьку Січ, а до того взявши фактично в заручники сім’ї запорожців. Ліквідувавши Січ, Російська імперія розпочала наступ на запорозькі зимівники, примусово зганяючи зимівчан із місць проживання; руйнуючи їх традиційний спосіб життя; здійснюючи широкомасштабну поміщицьку колонізацію понад 13,2 мільйонів десятин земель; насаджуючи кріпацтво; ліквідуючи паланки – адміністративні округи Вольностей і проводячи адміністративно-територіальну реорганізацією; утверджуючи в краї владу імперської еліти: родового дворянства, чиновництва, офіцерства, заможних поміщиків; сприяючи русифікації освіти, культури, духовного життя запорожців.

По-різному називалися імперські адміністративно-територіальні одиниці в Степовій Україні: Нова Сербія; Слов’яносербія; Азовська і Новоросійська губернії; Катеринославське намісництво; знову Новоросійська губернія; Катеринославська; Миколаївська; Таврійська губернії; Новоросійське та Бессарабське генерал-губернаторство, але сутність одна – це структури чужої імперської влади, яка вже зазнавала поразки. І спроби відновити це владарювання в центральних та південно-східних областях України приречені на провал. Адже Степова Україна зі своєю вільнолюбною людністю, самобутньою культурою та історичною традицією – не «Новоросія».

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету