Харизматичному лідеру фізтеху – 80

24 квітня виповнилося 80 років Євгену Олексійовичу Джуру, з їм’ям якого пов’язані видатні сторінки історії фізико-технічного факультету нашого університету. Можна без перебільшення сказати, що він є легендарним деканом і директором, адже очолював факультет та інститут з 1984 до 2007 року. До речі, за трьох ректорів.

Спочатку деякий «офіціоз». Євген Олексійович – доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі освіти, заслужений професор ДНУ, нагороджений орденом «За заслуги» Ш ступеня, медаллю імені М.К. Янгеля Національного космічного агентства України, єдиний в Україні – медаллю Ф. Моліни Міжнародної академії астронавтики, академік Міжнародної академії авторів наукових відкриттів та винаходів. Майстер спорту, в юнацтві був членом збірної України з волейболу.

Вважаю, що про значущість постаті Є. Джура для фізтеху красномовно свідчить такий коротенький епізод. Декілька років тому під час зустрічі з керівниками Конструкторського бюро «Прогрес» у Запоріжжі один з них, у 90-ті – студент нашого фізтеху, запитав: «Як Євген Олексійович, керує факультетом?» Коли я відповів, що він уже не декан, наш випускник був непідробно здивований: «А хто?» І дійсно, саме такий декан був потрібний у переломні роки – відданий факультету до останньої клітинки, вимогливий (у першу чергу, до себе), жорсткий, здатний приймати важкі рішення, відповідати за них, висловлювати думки, які могли не подобатися «великому» керівництву. І водночас чуйний до тих, з ким працює і хто його оточує, готовий допомогти і в роботі, і в особистих питаннях.

Він ніколи не стояв на місці. За часів його деканства на факультеті відкрили нові спеціальності, були створені нові кафедри. Нагадаю, що навіть факультети міжнародної економіки і журналістики вийшли у 90-ті роки з фізтеху! Протягом 27 років Євген Олексійович був завідувачем кафедри технології виробництва, яка з 80-х до початку нульових років була, мабуть, найбільшою в університеті, адже в її штаті було близько 100 співробітників.

Авторитет Є. Джура настільки високий, що й сьогодні з деякими питаннями викладачі та співробітники (і не лише нашої кафедри) йдуть спочатку до нього, а вже потім до мене. Але я сприймаю це спокійно, бо сам часто раджуся з ним. У Євгена Олексійовича є чому повчитися: навіть коли був деканом факультету прикладної економіки, часто намагався використовувати його принципи управління, взаємовідносин з викладачами і керівництвом.

Звичайно, через обмежений газетний формат неможливо «розгорнутися» повною мірою, проте не можна й не відзначити ставлення Євгена Олексійовича до професійного зростання молодих і старших науковців. Понад двадцять років він є незмінним головою оргкомітету Міжнародної молодіжної конференції «Людина і Космос». У спеціалізованій вченій раді, яку теж 25 років очолює, здобули кандидатські та докторські ступені не один десяток учених і практиків з Дніпра, Харкова, Києва, Шостки та інших міст, які сьогодні є керівниками університетів, інститутів, конструкторських бюро, провідними фахівцями ракетно-космічної, авіаційної, оборонної галузей.

Вітаючи з ювілеєм, бажаємо Вам, шановний Євгене Олексійовичу, здоров’я, успіху, нових ідей та сили для виконання того, що задумали!

Анатолій Санін, д-р техн. наук, професор, завідувач кафедри
технології виробництва літальних апаратів

Як і в багатьох тисяч жителів нашого міста, роки навчання і роботи Євгена Олексійовича Джура пов'язані з фізико-технічним факультетом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, Державним підприємством «Виробниче об'єднання “Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова”», Державним підприємством «Конструкторське бюро “Південне” імені акад. М.К. Янгеля». Роки навчання і трудової діяльності стали, до того ж, і долею. До цього багатотисячного колективу належу і я. Тому про прожиті роки, насичені подіями, можна згадати багато доброго.

Коли я була студенткою фізико-технічного факультету, лабораторні роботи з технології металів у нас вів молодий викладач Євген Олексійович Джур. Він вирізнявся дуже високим зростом і пишною кучерявою шевелюрою. Лабораторні роботи Євген Олексійович проводив дуже чітко, тож запитань у нас не виникало. А студенти розповідали один одному, що наш молодий викладач – майстер спорту.

Пролетіли роки мого навчання та роботи в КБ «Південне». До аспірантури на фізико-технічний факультет я вступила до доктора технічних наук, професора Ігоря Костянтиновича Коська. Так сталося, що Ігор Костянтинович того року не замовив місця в аспірантурі. І мені «дала притулок» кафедра технології виробництва, на якій працював викладачем Євген Олексійович Джур (моя подяка кафедрі). У 2020 році вдалося видати книгу Г.І. Сокол, Є.В. Никифорова «Ігор Костянтинович Косько. Шлях у науці: вчений, декан, педагог. До 100-річчя від дня народження» під загальною редакцією д-ра екон. наук, академіка Академії Вищої школи України І.Г. Ханіна та на його спонсорські кошти. У розділі «Спогади» цієї книги вміщена стаття Євгена Олексійовича Джура, де він згадує, як у 1982 році після захисту кандидатської дисертації його назначили заступником декана професора І.К. Коська. «З цього часу у мене почалася найтісніша з ним (з І.К. Коськом) співпраця. Найяскравіше відклалася в спогадах сумна подія – коли ми побудували корпус фізтеху, а в нього вселили хімічний факультет. Цей корпус будувався за рахунок фінансування Південмашу.... Хотілося б ще раз відзначити, що у пріоритеті Ігоря Костянтиновича були інтереси фізтеху, а потім – університету. Цьому він навчив і мене. У своїй роботі заступником декана не пам'ятаю жодного випадку, щоб я вийшов з кабінету І.К. Коська з відчуттям образи чи невдоволення. Були, звичайно, моменти, з якими я відразу не погоджувався, але потім, через деякий час, розумів, що він, як завжди, має рацію. І.К. Косько вклав у мене дуже багато як у майбутнього декана. Я дуже багато чому навчився у нього, що, зрештою, мені допомогло в роботі деканом факультету».

Якось я запитала: «Євгене Олексійовичу, скільки років Ви були деканом фізтеху?» Відповідь була: «21 рік». Так, стільки напружених років на такій важкій і відповідальній посаді. Євген Олексійович розповідав: «У мене розпочався один з робочих днів, насичених вирішенням нагальних питань. Потім у назначений час я встав з крісла декана, пішов і захистив докторську дисертацію. Ось так це було. Як-то кажуть, “у русі”».

Декан доктор технічних наук, професор Є.О. Джур активно долучився до мого наукового зростання. У 2001 році я зайшла до його кабінету і поклала перед ним на стіл один з варіантів докторської дисертації. Євген Олексійович детально розпитав про кількість опублікованих статей, технічних звітів, патентів та авторських свідоцтв. На той час у мене вийшла монографія. Потім я доповіла про результати власних наукових робіт у Києві на науковому семінарі в Інституті гідромеханіки НАНУ під головуванням акад. В.Т. Грінченка. І отримала рішення семінару про те, що моя робота відповідає докторській дисертації за спеціальністю 01.04.06 «Акустика», спеціалізована рада з якої працювала в цій організації. Однак були деякі «нюанси» у моїй дисертації, що не дозволяли мені захиститися в Інституті гідромеханіки. Євген Олексійович схвалив моє рішення просуватися до захисту (моя подяка!). Понад те, як голова спецради із захисту дисертацій на фізтесі Євген Олексійович зобов’язався провести разовий захист на базі цієї спеціалізованої ради, але за моєю спеціальністю (моя велика подяка!). Шлях був пройдений багаторічний і досить важкий. Але Євген Олексійович твердо вів мене до захисту. Він говорив: «Сокол – найстаріша співробітниця факультету, вона має захистити свою дисертацію». У 2006 році відбувся успішний захист моєї докторської. Євгене Олексійовичу, велика Вам подяка, що не залишили мене на моєму важкому шляху! Я стала докторкою технічних наук, а через три роки і професоркою кафедри технічної механіки.

Варто згадати й про проведення нашої молодіжної науково-практичної конференції «Людина і космос», головою оргкомітету якої вже 23 роки є Євген Олексійович! З року в рік завдяки діяльності Євгена Олексійовича, колективу співробітників Національного центру аерокосмічної освіти молоді України імені О.М. Макарова, колективу викладачів, молодих учених і студентів ДНУ, КБ «Південне», Південмашу молоді науковці успішно презентують і публікують свої доповіді. Євгене Олексійовичу, величезна Вам подяка! Створення вузлів ракетно-космічної техніки супроводжується напруженими випробуваннями на віброопір та вібростійкість. А останнім часом у цій галузі стали приділяти серйозну увагу акустичним навантаженням. Тому як фахівець з акустики я звернулася до оргкомітету конференції відкрити секцію «Акустичні хвилі, шумові ефекти і вібрації», що успішно працює з часу відкриття конференції. Євгене Олексійовичу, велике спасибі за організацію чіткої, плідної роботи цього форуму!

Сьогодні я викладаю магістрам курс «Методологія наукових досліджень». Під час лекції, присвяченій відкриттям і винаходам, завжди розповідаю, що професор Євген Олексійович Джур – один з небагатьох науковців СРСР і України має зареєстровані наукові відкриття в нашій галузі знань. І завжди розповідаю суть наукових відкриттів професора Є.О. Джура. Вона полягає у відкритті унікальних властивостей виробів з композитних матеріалів гасити радіоактивні випромінювання. Якраз цю властивість Євген Олексійович та колектив співавторів використали для створення контейнерів, які застосовують для поховання радіоактивних відходів у зоні четвертого блоку Чорнобильської АЕС.

На завершення хотілося б відзначити, що в педагогічному колективі ДНУ працювала дружина Євгена Олексійовича – кандидатка технічних наук, доцентка Валентина Володимирівна Джур. Сьогодні успішно займається викладацькою та науковою діяльністю його донька – кандидатка технічних наук, доцентка Ольга Євгенівна Джур. З Євгеном Олексійовичем та членами його сім'ї завжди приємно працювати. А з Ольгою Євгенівною колись ми дуже дружно провели відпочинок у пансіонаті «Сокіл». Велика подяка всій родині!

Шановний і дорогий Євгене Олексійовичу, натхнення Вам і успіху в усіх Ваших справах, величезних успіхів у науці і викладацькій діяльності! І, насамперед, здоров'я та щастя!

Галина Сокол,
д-рка техн. наук, професорка кафедри механотроніки
фізико-технічного факультету,
відмінник освіти України

Перша моя зустріч з Євгеном Олексійовичем Джуром відбулася в червні 1990 року, коли він – декан фізтеху, вітав групу медалістів, які вступили до фізико-технічного факультету за співбесідою (так, був і такий час). Це був визначальний момент, оскільки в наших душах, крім радості від успіху, все-таки була й тінь сумніву – секретний факультет, ким ми станемо після завершення навчання, чи правильно обрали спеціальність без назви, але з номером 1306?

Виступ декана того дня все розставив по місцях. Ні, Джур не розповів, що ми будемо вивчати або ким станемо після навчання, але це було вже неважливо. Із перших слів Євгена Олексійовича ми зрозуміли – наш вибір правильний, тепер ми – студенти найкрутішого факультету, і з таким деканом навчання на фізтехі буде чимось непересічним.

Так усе й було. Дійсно, незабутньо, принаймні, для мене.

Про студентські роки на фізтесі можна розповідати багато. Ми навчалися, працювали, відпочивали, «голівудили» в гуртожитку… Проте завжди мали велику повагу до факультету та його керівництва. І за всім цим стояла робота декана та його команди. Джур умів підбирати людей, організувати і проконтролювати. Навчальний процес, безперервні практики в КБ «Південному» і на Південмаші – все було на найвищому рівні. Факультетські культурні заходи, КВК, дні факультету і чимало іншого – студенти з інших факультетів завжди мріяли потрапити на фізтехівські свята. Декан не просто підтримував усі факультетські процеси – він завжди був присутній і долучався до них сам, із заступниками та завідувачами кафедр міг зайти на лекцію, щотижня перевіряв порядок у гуртожитку, особисто відвідував усі студентські заходи.

Джур був суворим, але справедливим, завжди давав шанс – і в навчанні, і в інших питаннях. До студентів ставився по-батьківськи – міг і вилаяти, і покарати, але завжди чинив справедливо. Якось хлопці з фізтехівського гуртожитку прийшли на дискотеку в сусідній гуртожиток біологічного факультету. Сюди приїхали й місцеві хлопці, не з університету, і почали чіплятися до дівчат. Фізтехівці заступилися, слово за слово, посварилися і, звичайно ж, з місцевими побилися! Чергова по гуртожитку викликала міліцію. Місцеві пострибали до машин і поїхали, а нас забрали. Вранці виписали штрафи, відпустили, але сигнал до університету надійшов. У ті роки – це надзвичайний випадок і практично моментальне відрахування з університету, без розгляду. Декан, зрозуміло, був розлючений. Зібрав у деканаті студентів – учасників події, у присутності заступників і завідувачів кафедр вислухав, зрозумів причину, зачитав протокол з міліції, влаштував студентам жахливий рознос з елементами типу: «Ви чим думали?», «Ви ж – фізтех!», «Вижену до дідька!», «Де військкомат, знаєте?» тощо. Усі стояли, затамувавши від сорому й страху подих. Потім, угамувавшись, Джур сів у крісло і запитав: «Ну, а хто кому хоч надавав?» Ми всі в один голос: «Євгене Олексійовичу! Ображаєте! Звичайно ж, фізтех крутіший!». Джур усміхнувся і вже спокійно сказав одному із заступників: «Валерію Григоровичу (це був В.Г. Куделя), виріши питання без відрахування». А за тим знову суворо глянув і сказав: «Не дай Боже, ще раз. Вижену до бісової матері!»

Після завершення навчання я вирішив вступати до аспірантури і у виборі наукового керівника навіть не сумнівався – професор Є.О. Джур. Євген Олексійович дав згоду, допоміг з вибором тематики досліджень і дисертаційної роботи. Було нелегко, однак цікаво. Поступово я почав відчувати себе не просто аспірантом Джура, але й членом його команди. Декан був грамотним керівником, досвідченим наставником, прищеплював навички не тільки науково-викладацької роботи, а й навчав грамотно вирішувати організаційні, адміністративні та господарські питання, що стосувалися і факультету, і кафедри, і лабораторій. Це була і злагоджена командна робота, і чудовий життєвий досвід. Для мене важливим уроком було те, що Євген Олексійович умів почути кожного. До декана за порадою або допомогою міг прийти будь-хто. І Джур усім допомагав.

Ще одним прикладом для мене було вміння Євгена Олексійовича підтримувати в дружньому, але відповідальному форматі ділові та робочі зв’язки з усіма підприємствами й організаціями, з якими він співпрацював як декан або науковець. Скрізь, де з’являвся Джур, чи це були підприємства космічної галузі, чи науково-дослідна установа, чи освітній заклад, міністерство – там відразу встановлювалася тепла, дружня атмосфера, що максимально сприяла позитивному вирішенню всіх питань.

На межі XX–XXI століть стало зрозуміло, що майбутнє за комп'ютерною технікою, за Інтернетом. І декан доручив нам, молодим викладачам, розвивати цей напрям. Ми доповіли йому про свої ідеї з цього питання, Джур нас почув, задіяв усі свої зв'язки – і вже в 2001 році на фізтесі були комп'ютерні класи на всіх кафедрах, а в корпусі – швидкісний Інтернет.

У 2007 році мене запросили працювати в Національному центрі аерокосмічної освіти молоді України. Завідувач моєї кафедри технології виробництва професор Є.О. Джур був проти. І не тому, що не бажав мені кар'єрного росту: він не хотів, щоб з кафедри йшли молоді кандидати наук. Питання дійшло аж до ректора М.В. Полякова. У присутності ректора я дав обіцянку, що не залишу кафедру, наукову і викладацьку діяльність. Я досі з кафедрою, з Джуром, і з університетом.

Час летить швидко, Євген Олексійович відзначає 80-річний Ювілей! Бажаю Вам, дорогий Учителю, Наставнику і Друже, міцного здоров’я, щастя і благополуччя! І сподіваюся на ще довгу спільну і плідну роботу!

Олексій Кулик,
генеральний директор
Національного центру аерокосмічної
освіти молоді ім. О.М. Макарова,
доцент кафедри технології виробництва
літальних апаратів ДНУ