Версія для друку

Вони свій дух протиставили зброї

До пам’ятного знаку на честь загиблих воїнів АТО – випускників Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара додані імена ще двох Героїв. На урочисте вшанування бійців до головного корпусу ДНУ були запрошені бойові побратими, близькі, друзі загиблих.

Меморіал на честь загиблих воїнів АТО – випускників Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара було урочисто відкрито 11 грудня 2014 року. Тоді вшановували пам'ять чотирьох вихованців ДНУ. На жаль, до цих втрат додалися імена випускника факультету систем і засобів масової комунікації ДНУ Олександра Чернікова та випускника факультету суспільних наук і міжнародних відносин ДНУ Сергія Петрова.

Ректор університету Микола Поляков, який відкрив урочисту церемонію вшанування загиблих, скорботно звернувся до зворушеного зібрання: «Випробування на міцність, яке проходить наша країна уже понад рік, торкнулося кожного з нас, змусило по-справжньому серйозно й однозначно оцінити реальну вагу слів «мир» і «війна», відчути увесь драматизм і героїзм подій, що відбуваються на сході України, а по суті відбуваються у душі і серці кожного з нас. У зоні АТО і сьогодні перебуває чимало співробітників університету. Сьогодні ми з вами, як і 11 грудня минулого року, стоїмо біля пам’ятного знака на честь випускників і співробітників ДНУ, загиблих під час бойових дій на Сході України. Зі світлин уже з вічності дивляться на нас очі наших героїв Павла Левчука, Володимира Градиського, Олексія Тищика, Дениса Гаврюшина… Від сьогодні поруч з ними світлини Сергія Петрова та Олександра Чернікова. Світла і вічна пам'ять героям, що віддали свої молоді життя за Україну!»

На заході був один із тих співробітників університету, що пішов захищати Батьківщину, брав участь у бойових діях, був поранений. Це доцент кафедри історії України Олег Репан. «Мені здається, що є важлива річ, яку ми всі відчуваємо, – зі спокійною впевненістю звернувся до присутніх Олег Анатолійович. – Очевидно, чому ми там – тому що хочемо, щоб нас ніхто не вчив, як нам жити. Я зараз проводжу навчання серед тих, хто прийшов під час четвертої хвилі мобілізації. І мушу сказати, що 57% з них – добровольці. Це переважно люди з середньою освітою – технікумами, училищами. Це піхота, на якій кожна війна тримається. І ці люди приходять, великою мірою усвідомлюючи, чому вони сюди прийшли. У розмовах з ними виокремлюються дві взаємопов’язані причини, через які вони йдуть воювати: я не хочу, щоб «воно» прийшло в Україну, і не хочу, щоб моя жінка бачила це. Я думаю, у Сергія і Олександра мотивація була такою ж».

Зі світлин у соцмережах дивиться на нас худорлявий юнак Сергій Петров. Його курс ще зовсім недавно завершив навчання на факультеті суспільних наук та міжнародних відносин. Доля відвела йому трохи більше 25–ти років. Захисник Донецького аеропорту, рядовий боєць у складі зведеного загону 95–ої аеромобільної та 93–ої механізованої бригад. Він серед тих, кого за безмірну відвагу, мужність, уміння воювати назвали кіборгом. Загинув 18 січня 2015 року, захищаючи Донецький аеропорт. «Сьогодні, згадуючи Сергія, ми з колегами думали, що ж його вирізняло серед інших. Напевно, головною якістю, яка нас дивувала, був спокій, – розповів колишній куратор студентської групи, у якій навчався Сергій Петров, доцент кафедри політології Віктор Пащенко. – Побачити його злим взагалі було неможливо. Інколи ми плутаємо спокійність з байдужістю, але, як з’ясувалося, за цією традиційною зваженістю ховалася рішучість. Зараз, коли це вже сталося, ми обмінювалися з групою спогадами, коли з ним останній раз бачилися, про що говорили, намагалися реконструювати те, як він служив, що відбувалося з ним протягом останнього року. Нам відомо, що в армію його спочатку не взяли за станом здоров’я. Тож він пішов спочатку в один із добровольчих батальйонів, але його не влаштувало, що батальйон не брав активної участі у бойових діях. Сергієві вдалося перевестися до регулярної армії. Він приїздив до нас в університет, спілкувався зі своїми однокурсниками, які тут працюють. Коли у нього попрохали телефон, щоб підтримувати його, він відмовився: по-перше, не хотів, щоб його відволікали, а по-друге, не хотів лякати тим, що відбувається на Сході. Наші герої завжди будуть у нашій пам’яті, і ми зробимо все, щоб їх пам’ятали прийдешні покоління!»

Зі спогадами про Сергія Петрова виступили завідувач кафедри політології, професор Олексій Третяк та однокурсниця Сергія, викладач нашого університету Оксана Баштанник.

Скорботний список загиблих за нашу свободу і незалежність поповнив Олександр Юрійович Черніков – випускник факультету систем і засобів масової комунікації. Народився 1984 року в Дніпропетровську. Брав участь у бойових діях на сході України як молодший сержант у складі 9-ої роти 3-го батальйону 25-ої Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади. Скупі рядки офіційного повідомлення дають уявлення лише про мужність і героїзм цієї молодої людини. Університет пам`ятає його живим, здоровим, сповненим надій… Про це говорили викладачі, колеги, дружина Олександра Ірина. «Десять років тому працювали з курсом, де навчався Саша, – згадувала доцент кафедри масової та міжнародної інформації ДНУ Оксана Гудошник. – Яскрава, незвичайна людина. Пам'ять вихоплює шматки спогадів, які залишають про нього дуже добрий, світлий і водночас болючий слід. Мені нестерпно боляче, тому що це практично рідна і близька людина. Хоронити студентів не можна. Не можна прощатися з тими, кого навчаєш, це страшно і трагічно. А Саша – світлий, усміхнений, посмішка на все лице, чудова людина – залишиться у серці назавжди. Велика вдячність друзям, які завжди були поруч, бо Саша був істинним комунікатором, дякуємо дружині Ірині за те, що в посмішці доньки побачимо посмішку Саші».

Колега Олександра, генеральний директор телекомпанії «Приват-ТБ Дніпро» Ольга Владімірова приєдналася до спогадів про Олександра Чернікова: «Я теж випускниця цього університету, давно тут не була, дуже прикро, що трапився такий привід. Що б сьогодні не говорили і який би пафос не вкладали у слова, всього буде замало. Коли мене запитують, який був Саша, я завжди відповідаю приблизно одне й те ж саме: коли він заходив до приміщення, здавалося, що ввімкнулося додаткове освітлення. У нього був свій внутрішній стрижень, у нього завжди все було добре, навіть коли не було добре. Тому що Сашкові випало на долю поховати спочатку батька, а потім маму, але випало на долю і побачити свою доньку. Маленька Олена Олександрівна Чернікова – наша підопічна, будемо її підтримувати. Дуже важливо, щоб пафос, який ми відчуваємо у ці моменти, не вщухав і потім».

Серед присутніх був військовий комісар Жовтневого району Віталій Фарина, який відзначив, що тут, на четвертому поверсі головного корпусу ДНУ, дійсно місце пошани справжніх героїв: «Павла Левчука я знав особисто. Він один з перших прийшов до військкомату і попрохався добровольцем. Одним з перших і загинув. Дуже боляче відправляти на війну, повірте, це не просто. Тим не менше, більшість до нас приходить добровольців. Тих, хто противиться, ми намагаємося не призивати, тому що з таких на війні не буде користі. А ось добровольці дійсно хочуть, щоб ніхто не давав вказівок, як нам жити. Тому це дійсно справжні герої. Героям слава!»

Родинам загиблих Микола Поляков вручив найвищу відзнаку Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара – почесну медаль «За вірну службу ДНУ».

Світла і вічна пам’ять героям, що віддали свої молоді життя за Україну!

Інформаційно-аналітичне агентство
ДНУ ім. О.Гончара
тел.: 374-98-20
www.dnu.dp.ua


ГончарTV ГончарFM Газета Анонси Чому ДНУ Welcome to DNU Facebook instagramm Youtube