«Ми — онуки тих, хто вижив»: у ДНУ вшанували пам'ять жертв Голодомору

25 листопада у просторі CLUST SPACE ДНУ відбувся захід «Голодомор – геноцид нації. Минуле й сьогодення». Центр гуманітаристики й української мови організував подію, щоби разом зі студентами та викладачами осмислити одну з найтрагічніших сторінок української історії та її значення для сьогодення.

Відкрив захід директор Центру гуманітаристики й української мови професор Сергій Шевцов, який поділився особистою історією замовчування трагедії у радянський час:

— За 24 роки життя в СРСР я ніколи не чув про Голодомор. Моя сім’я не говорила про це — лише згодом я усвідомив масштаб прихованого злочину.

Доцентка кафедри філософії Інна Шаталович звернула увагу на відповідальність сучасних поколінь у збереженні історичної пам’яті:

— Ми — онуки і правнуки тих, хто вижив. Від нас залежить, аби ця правда не зникла.

Студенти активно долучилися до дискусії, висловлюючи різні погляди — від болю й відчуття втрати до роздумів про силу українців та їхню здатність долати найважчі випробування. Для багатьох учасників ці розмови стали нагодою по-новому усвідомити зв’язок із власною історією. Завершили емоційний блок запалюванням свічок пам’яті.

 

Ключовим спікером заходу був історик Олександр Чепурко, який пояснив, чому точна кількість жертв Голодомору досі залишається предметом наукових дискусій. Радянська влада систематично знищувала статистичні дані, приховуючи сліди злочину. Найбільш вірогідною вважається цифра 4–5 мільйонів загиблих, але, як наголосив історик, за кожною цифрою стоїть окреме людське життя.

Під час виступу пан Чепурко детально охарактеризував передумови трагедії: розкуркулення, хвилі репресій, суцільну колективізацію, примусовий експорт зерна й цілеспрямовану політику знищення українського селянства. Окрему увагу спікер приділив журналістам, які наважилися розповісти світові правду про організований голод. У березні 1933 року британський репортер Ґарет Джонс нелегально відвідав Україну, зустрічався з людьми, які голодували, та опублікував правдиві матеріали, що сколихнули міжнародну спільноту. Його підтримав кореспондент Manchester Guardian Малькольм Маггерідж, який також документував побачене.

 

Водночас деякі західні журналісти свідомо заперечували Голодомор. Зокрема, кореспондент New York Times Волтер Дюранті у своїх публікаціях відбілював радянську владу і дискредитував свідчення очевидців.

Символічним кроком протесту став вчинок 18-річного члена ОУН Миколи Лемика, який у жовтні 1933 року здійснив політичний акт у Львові, заявивши на суді, що це — помста за мільйони невинно убитих українців. Його слова привернули увагу світової спільноти до масштабу трагедії.

 

Підсумовуючи лекцію, Олександр Чепурко звернувся до студентів із промовистим запитанням:

— Чи розумієте ви ціну хліба?

Ці слова змусили багатьох замислитися над тим, наскільки легко сучасне покоління сприймає речі, за які наші предки заплатили життям.

Після виступів учасники переглянули тематичну літературу, яку представила співробітниця наукової бібліотеки ДНУ Світлана Бондаренко. Серед видань — «Енциклопедія Голодомору», книги про події на Дніпропетровщині, збірки архівних документів та свідчень очевидців. Окремо згадали постать американського історика Джеймса Мейса, автора концепції акції «Запали свічку пам’яті», який присвятив своє життя дослідженню Голодомору.

 

Завершилася зустріч переглядом документальних фільмів. Стрічка «Дякую, що жили та вижили!» представила історію Голодомору очима дитини, через її малюнок та спогади прабабусі. Фільм «Червоне намисто» передав багатозначну символіку червоного кольору — як пам’ять, кров, оберіг і родинну спадщину. Документальна підбірка «Поля у вогні» показала, як сучасна війна руйнує аграрний сектор України, створюючи моторошні історичні паралелі.

Пам'ять про Голодомор — це не просто трагічний факт минулого. Це частина нашої ідентичності, наш генетичний код, який нагадує про ціну свободи та відповідальність перед тими, хто вижив, і перед тими, кого втратила Україна.

Студентки факультету систем
і засобів масової комунікації
Валерія Алекса (група ЗЖ-25),
Анна Лойко (група ЗР-25)