Голодомор 1932-33 років – удар по українській модерній нації

Трагічними сторінками були в історії України 1932-33 роки. І досі у споминах старих людей виривається: «То було ще до голоду...» Страшні голодомори, що прокотилися українськими селами назавжди поділили життя тих, хто вижив на «до» і «після». А донедавна засекречені архівні документи свідчать про жахливі масштаби явища та викривають жорстокість режиму в неухильній реалізації постанов партії. «Історія персоналізована, - говорить декан історичного факультету Дніпропетровського національного університету, професор Сергій Світленко, - і одним із наших завдань сьогодні є дати неупереджену оцінку діяльності героїв та антигероїв тих часів».

«Голодомор 1932-33 років: причини, перебіг, наслідки» - за такою темою в ДНУ пройшли наукові читання, на які були запрошені науковці з Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України та Інституту суспільних досліджень (м.Дніпропетровськ). Завдяки тісній співпраці з київськими колегами, дніпропетровські студенти-історики одними з перших ознайомилися з новими виданнями, презентованими на читаннях. За переконанням провідного наукового співробітника Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України професора Віктора Брехуненка, сьогодні немає проміжної ланки між науковими працями і свідомістю широкого загалу. «З одного боку ми маємо безліч проривних, новітніх за методом і за методологією досліджень, а з іншого боку, в побуті живуть стереотипи, нав’язані ще за радянських часів, – говорить Віктор Анатолійович. – Проект «Геноцид українців» передбачає видання науково-популярних збірок у серіях «Голодомори» та «Репресії».

Студентам було презентовано науково-популярне видання Василя Марочко «Голодомор 1932-1933 років». Автор опрацював безліч архівних документів, в тому числі й особисті архіви Сталіна, на підставі яких неупереджено змальовує жахливі картини тогочасного становища в Україні. А світлини австрійського інженера, який тоді працював у Харкові, наочніше будь-яких цифр свідчать про масштаби трагедії. Дозвіл на публікацію світлин автор отримав у Віденського музею, де вони зберігаються нині.

«Наше завдання полягає в тому, щоб знайти глибинні причини, які корінилися у політиці тих часів, що призвели до жахливих наслідків, - говорить Сергій Світленко. - Тільки прямі жертви голодомору – 3,5 мільйони українців. На Дніпропетровщині жертви були найбільшими, якщо у центральних областях кількість жертв сягала 15 %, то у нас 20-25%. Залишилися неушкодженими архіви освітянської галузі, які демонструють жахливу статистику по нашій області. У сільських школах на початок нового року в 2-3 рази зменшувалася кількість учнів та учителів. Де вони ділися? Просто померли…

Друге наше завдання – знати героїв, а точніше антигероїв, які втілювали цю політику. Це не тільки Сталін, а й Косіор, і Постишев. Для нас важливою є постать Петровського, на честь якого було назване наше місто – Дніпропетровськ. Сьогоднішні читання демонструють, що Григорій Петровський займав не запопадливу позицію стосовно голодомору. Він постійно інформував Сталіна й уряд про ситуацію у регіоні, вимагав зменшити продрозкладку. Це суттєво відрізняється від дій Косіора, який особисто брав участь у розгортанні маховика продрозкладки на селі і вилучав у селян не тільки зерно, а й картоплю та інші харчі».

Після низки наказів щодо вшанування 75-ої річниці Голодомору в Україні активізувалася дискусія про масштаби, причини і наслідки цієї трагедії для нашого народу. Професор Світленко аргументовано доводить, що Голодомор 1932-33 років був актом геноциду українського народу та завдав невиправних збитків українській модерній нації: «По-перше, це була політика, а не стихійне лихо. Хліб в Україні був, але ніхто й не думав його спрямовувати у райони лиха. По-друге, унеможливлювалися спроби селян вийти з села – села блокувалися, і в архівних документах знаходимо чимало свідчень про загороджувальні смуги. По-третє – жорстка реалізація політики продрозкладки, коли у селян забиралося не тільки зерно, а й картопля, інші харчі. Все це призводило до винищення генофонду нації. Адже внаслідок колективізації було знищено селянство, яке оголошувалося куркульством, ворогом народу, реакційним елементом. У процесі голодомору винищено було саме сільське населення, адже там було 99% українців. Не треба забувати, що саме українське село було основою розвитку української культури, мови, ментальної традиції. Це був колосальний удар по українській модерній нації».

Дніпропетровський університет готує фахівців з історії з 1918 року, у 2004 розпочалась підготовка з архівознавства, у 2005 – з археології. Тут переконані, що українці мають досконало знати і героїчні сторінки своєї історії, і драматичні, і трагічні.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету