Версія для друку

Запуск студентської ракети – завершений цикл

Сьогодні, 29 травня, на полігоні Павлоградського механічного заводу відбувся успішний запуск студентської ракети класу CanSat, яка вийшла на задану висоту та на відстані двох кілометрів від землі вивела два супутника. Успішний старт – результат копіткої майже дворічної роботи команди фахівців і студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, ГО «Асоціація Ноосфера» та Національного центру аерокосмічної освіти молоді України.

– «СВС-1» телеметрію не отримує.

– «СВС-2» телеметрію отримує. Прийом.

На пункті запуску і відеоспостереження чергують студенти фізико-технічного факультету ДНУ Олександр Добродомов, тезки Владислави Калінін і Пророка та Анастасія Харченко. Саме ця команда за годину дасть старт студентській ракеті.

Поруч із пунктом «Пуск» стоїть «Робот» – так закодована автоматична станція стеження, що відслідковуватиме телеметрію з супутників. Ця станція проходить перше випробування, раніше зйомки телеметрії проводилися вручну. Про спільну розробку студентів фізтеху, фізики, електроніки та комп’ютерних систем та факультету прикладної математики розповідає Денис Постол: «У нас є датчики, і програма вираховує, під яким кутом і в якому напрямку потрібно повернути камери. На них стоять два двигуни, які виконують команди та направляють турель під потрібним кутом. Відео- та фотокамери з висоти передають інформацію “на землю”. Дві камери, бінокль і антена розташовані відносно близько до стартової позиції». Також фіксуються показники з датчиків тиску, атмосферного складу, температури та передаються «Роботу».

А на стартовій позиції велика група студентів і викладачів під керівництвом досвідченого ментора, старшого наукового співробітника НЦАОМУ Вадима Солнцева готують ракету до запуску. Точка старту – найвідповідальніша. Ще одна точка спостереження віддалена від стартової позиції на 11 км. Усі групи працюють злагоджено й зосереджено.

Пускова команда приїхала на полігон напередодні. Вистачило часу і ракети підготувати, і контрольні точки обладнати, і куліша зварити, й з комашнею поборотися.

«Сьогодні проходить другий етап проекту запуску студентської ракети, який реалізується в нашому університеті, – говорить ректор ДНУ, член-кореспондент НАНУ Микола Поляков. – Перший етап закінчився пуском ракети-демонстратора у квітні минулого року. Одна із ракет, які планується запустити, була підготовлена як прототип носія для запуску університетських дослідницьких апаратів на висоту до 3 км. Після минулорічного старту були допрацьовані конструкція ракети, двигун, змінені характеристики палива. Також виготовлена друга ракета, яка повинна здійснити підйом на висоту до 7 км». Микола Вікторович також приїхав на Павлоградський полігон, щоб підтримати команду: «Організаційну підтримку нам надав «Південний машинобудівний завод» і його директор Сергій Войт та директор Павлоградського механічного заводу Володимир Кириченко. Обидві організації зацікавлені у співпраці з ДНУ щодо підготовки фахівців для розробки й виготовлення нових комплексів ракетно-артилерійського озброєння».

У світовій практиці команди університетів, коледжів, технікумів готують невеликі супутники розміром не більше пляшки пепсі-коли та масою 330-350 г і виводяться ракетами на висоту від 2 до 3 км. За допомогою парашуту ці супутники потім спускаються на землю. В амбітних планах нашої команди – стати згодом організатором подібного всеукраїнського або й міжнародного змагання.

«Наприклад, студенти Каліфорнійського університету нещодавно запустили ракету такого ж класу, як наша – твердопаливну, некеровану – на висоту 103 км. Вони досягли межі космосу. У нас теж є подібні амбітні бажання, – ділиться планами один із кураторів студентів від ДНУ, керівник лабораторії «Космос» Інжинірингової школи Ноосфера, кандидат технічних наук Олексій Кулик. – Головне полягає не тільки в тому, щоб вивести ракету чи супутник в задану точку, а й щоб у реальному часі виконувати певні вимірювання, передавати інформацію. Тобто запуск студентської ракети – завершений цикл: створення носія, систем спостереження за польотом, систем прийому інформації від ракети під час польоту, конструювання й виготовлення корисного навантаження – дослідного мікросупутника типу CanSat і систем, які від нього приймають інформацію. Команда підготувала до старту дві твердопаливні ракети, обидві розміром близько 1,7 м, вагою 7 кг, вантажопідйомність CanSat-носія близько 700 г, в іншої ракети вантажопідйомність менша – до 300 г, але її завдання не у винесенні певного корисного навантаження, а в експериментальному відпрацюванні конструкції, двигуна тощо».

Згодом стає зрозумілим зміст фрази «”СВС-1” телеметрію не отримує». У процесі передстартової підготовки бортовий контролер вивів помилку, яку в умовах полігону не можна виправити, тому пускова команда вирішила старт більшої ракети відкласти. Вирішено запускати меншу ракету.

І після передстартової підготовки нарешті лунає:

– …Три, два, один, пуск!

За словами менторів, другий запуск пройшов у штатному режимі із виконанням усіх поставлених завдань: супутники зібрали і передали необхідну інформацію та спустилися на парашутах на землю, ракета-носій також повернулася у штатному режимі. А на команду очікує ще один виїзд на полігон після складання сесії. Упевнені, і сесія, і пуск пройдуть успішно.

Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету


ГончарTV ГончарFM Газета Анонси Чому ДНУ Welcome to DNU Facebook instagramm Youtube