До 100-річчя Alma Mater залишилося 21 днів
Версія для друку

«Короткий метр – це свого роду тест»: випускник ДНУ переміг на американському фестивалі короткометражок

Прониклива драма «Місто самовбивць» Станіслава Капралова була номінована на декілька престижних світових кіноконкурсів. А 30 квітня цього року стало відомо, що на World Fest Houston Film Festival фільм отримав платинову премію.

Станіслав Капралов став студентом факультету систем та засобів масової комунікації нашого університету в 2006 році. Свою кар’єру хлопець розпочав уже на V курсі в якості ведучого новин на 34 каналі (Дніпро). Згодом Станіславу та його однокурсникові Василю Москаленку запропонували вести власний авторський проект на «Новому каналі» – «Божевільний автостоп».

Досвід роботи перед камерою, знання монтажу та обробки звуку допомогли амбітному та талановитому журналісту Станіславу Капралову створити у 2017 році власний короткометражний фільм. Назва стрічки – «Sui Caedere», тобто «Місто самовбивць». За сюжетом, дівчина повинна провести 35 років в місті самовбивць. Туди потрапляють ті люди, що вкоротили собі віку.

– Розкажіть про свій шлях у журналістиці.

– У журналістиці я був до того моменту, поки не вирішив поїхати з Дніпра. Ще на V курсі навчання за спеціальністю «Міжнародна інформація» влаштувався на «34 телеканал». Мені подзвонили рано-вранці й запропонували терміново прийти на кастинг ведучого новин. Я тоді так солодко спав, що відразу подумав: навіщо мені це потрібно, краще відіспатися.

Так і почалася моя телевізійна історія. Кастинг я пройшов і наступного дня вже вів прямий ефір. Взагалі, «34 канал» того періоду був не просто місцем роботи, а сім’єю. Там знайшов багато друзів, яких дуже поважаю, з якими не втрачаю зв’язків і досі. На каналі, так би мовити, «набив руку»: вів програми, писав новини, знімав, зводив звук, підбирав музичний супровід, робив постановки в авторських програмах.

Зумів за один рік зняти пілот вечірнього шоу і два сезони тревел-шоу, один з яких був куплений «Новим каналом». Простими словами, спробував усе, інтегрувався у різні професії і став, сам того не підозрюючи, «шоу-раннером» – зараз дуже модне слово в США.

Отут я перестав називати себе журналістом. Ще до початку АТО встиг попрацювати сценаристом у Москві, а потім повернувся до Києва і виступав уже як автор-ведучий тревел-шоу «Божевільний автостоп».

– Чи виникали у Вас під час студентства думки про кар’єру режисера?

– Так. Іще на першому курсі університету я знав, що буду знімати кіно. Не розумів, як саме це трапиться, але був упевнений, що так станеться. Напевно, це гени. Я народився у творчій родині: тато – режисер-постановник, а мама – хормейстер у консерваторії. Більш того, мій дідусь був актором театру Мейєрхольда і деякий час навіть жив у родині Всеволода Емільовича і Зінаїди Райх.

– Ідея створення короткометражного фільму виникла ще п’ять років тому. Чому роботу над фільмом розпочали саме в 2017?

– П’ять років тому я був іще не готовий. Я не володів ані технікою зйомки, ані формою. Та й взагалі, це була не ідея короткого метра, а просто ідея чогось, яка виникла після сильного потрясіння. А в 2017 році я відчув себе готовим. Я вже встиг списати тисячі сторінок сценаріїв, які пішли або у смітник, або у виробництво (більше у смітник), зняв кілька великих проектів, попрацювати з закордонними колегами. Однак, усе, чим я займався, був плід чужих думок, а у мене назріли свої. Захотілося висловитися.

– З якими труднощами на етапі зйомок Ви стикалися?

– Ну, перше, це перевитрата бюджету. Кожного дня фільм ставав все дорожчим і дорожчим, а я продовжував фантазувати і вигадувати нові прийоми. Так, раптом, о 3 годині ночі мене осінило, що в сцені має бути піаніно. Потім здалося, що на стіні має висіти картина Едуарда Мане. Далі захотів перефарбувати весь коридор у будинку, де до стелі 6 метрів.

Творчий процес він такий, вимагає грошей. Плюс ми знімали взимку, коли температура була мінус 20. Дві доби я провів по коліно в снігу. Актори були одягнені по-осінньому, головні герої взагалі в одній ряднині.

Нам допомагали невидимі сили. Щастило постійно. Ось приклад: на репетиції на локаціях я кинув фразу, що в знімальний день мені потрібен туман з 5 до 8 ранку, а потім хочу сонце до вечора, щоб можна було довше знімати при світлі. І що ви думаєте? Так і сталося. Ми всі були вражені!

– Де відбувалися зйомки?

– Два дні на натурі і один день інтер’єрний знімали в Києві, а потім поїхали на день до Чорнобиля.

– Звідки Ви взяли стартовий капітал, аби зняти власний фільм?

– Знімав за власні кошти. Тому що, поки ти без досвіду і без фільмографії, тобі на кожному кроці розповідають як писати, як знімати, що робити, як робити, куди йти і яке ти бездарне лайно. Тому я захотів захистити себе від таких порадників і знімати те, що хочу і як хочу. Зрозуміло, прислухався до порад людей, яким довіряю, але вирішував сам: кого слухати, а кого відставити убік. У мене були гроші, які я заробив на телепрограмах. Переді мною стояв вибір – або поміняти машину на нову, або зняти фільм. Обрав друге.

– Як обирали акторів? Ви заздалегідь уявляли собі персонажа? Або ж навпаки: побачили актрису й зрозуміли: "Ось, це вона".

– Я уявляв психотипи моїх персонажів. І підбирав акторів під них. Деяких людей знав особисто і був упевнений, що в них є той нерв, необхідний для цієї історії. Деяких персонажів довелося шукати. Ретельно відбирав кожного актора: і не важливо, 15 хвилин людина в кадрі або 2 секунди – вона повинна бути тиражною і органічною.

– У жовтні 2017 року в Києві пройшов прем’єрний показ фільму. Які відгуки ви отримали від глядачів?

– Мене не було в жовтні в Києві, в цей час я був у Лос-Анджелесі по роботі, тому знаю враження людей тільки зі слів інших. Начебто, мені вдалося занурити людей в атмосферу. І це прем’єрний показ тільки для України. Справжня прем’єра фільму відбулася в серпні в Нью-Йорку на міжнародному фестивалі.

– Чому саме короткий метр? Чи це той випадок, коли «стислість - сестра таланту»?

– Короткий метр – свого роду тест. Це можливість показати гідним продюсерам і великим кінокомпаніям, який у тебе режисерський стиль, які в тебе кінематографічні переваги, як ти розводиш сцену, працюєш з акторами і як створюєш атмосферу. А якщо ти ще й автор, як у моєму випадку, то і довести, чи здатний ти розповісти історію і захопити нею глядача за 15 хвилин.

– Можливо, у Вас є якісь ідеї відносно майбутніх фільмів?

– Я колись прочитав в книзі Тарковського, що у справжнього режисера має бути як мінімум п’ять ідей майбутніх фільмів. Так ось, у мене їх більше десяти. Плани наймасштабніші і, на перший погляд, нереальні. Найближчим часом хотів би зняти повний метр. Зараз веду переговори: і з нашими продюсерами, і іноземними. І я зніму. Я знаю.

Софія Москаленко,
студентка ІІ курсу спеціальності «Журналістика»


ГончарTV ГончарFM Газета Анонси Чому ДНУ Welcome to DNU Facebook instagramm Youtube