Університет був заснований у 1918 році ...
Версія для друку

Історія університету

Активні спроби відкриття університету в місті почалися фактично лише з кінця ХІХ століття. На цей час Катеринослав перетворився на одне з найбільших міст промислового Півдня. Було очевидним, що демографічний і промисловий потенціал губернського центру, який досі залишався науковою провінцією, потребував значної кількості кваліфікованих кадрів. Отож, ідея створення катеринославського університету вітала в повітрі. Найбільшими лобістами ідеї заснування університету в Катеринославі були представники наукового середовища.

Тривалий час заснуванню університету перешкоджали історичні події: революція 1905−1907 рр., Перша світова війна 1914−1918 рр., початок революції 1917−1921 рр.. Все це об’єктивно зводило нанівець будь-які відповідні ініціативи.

Тим не менш, активні прибічники ідеї заснування університету використовували будь-які можливості для досягнення своєї мети. Лобістом саме такого проєкту виступала передовсім Катеринославська міська дума. Так, під час евакуації навчальних закладів з театру бойових дій у період Першої світової війни, представники міського самоврядування декілька разів подавали клопотання про перенесення одного з евакуйованих університетів до Катеринослава. Утім, ані сильна матеріальна база, ані найкращі викладачі Наддніпрянщини не забезпечили успіху такій ініціативі. Варшавський університет (Польща) був евакуйований до Ростова-на-Дону, Юр’ївський університет (Прибалтика), за який наукова громада Катеринослава боролася до останнього, – до Пермі.

Незважаючи на підтримку імперським урядом ідеї заснування в Катеринославі політехнічного інституту, міська дума продовжила боротьбу саме за університетську освіту у Надпоріжжі, виступаючи за відкриття в губернському центрі окремих медичного та природничого факультетів як основи майбутнього університету.

Тож, у березні 1916 р. міська управа подала відповідне прохання до Петрограда.

Як наслідок, влітку того ж року були засновані Вищі жіночі курси, які офіційно іменувалися Катеринославськими приватними курсами М.С.Копилова та О.В.Тихонової. Спершу до їхнього складу входило лише два факультети – фізико-математичний (із природничо-історичним та математичним відділеннями) і медичний. Офіційне відкриття новоствореної інституції відбулося 15 вересня 1916 р. Після початку революції 1917 р. справі наближення катеринославських Вищих жіночих курсів до університетських стандартів ніхто інший як В. І. Вернадський, який займав тоді посаду міністра народної освіти у Тимчасовому уряді. Саме за його сприяння курси отримали статус вищого навчального закладу, а станом на 1 січня 1918 р. у ньому навчалося вже 1 298 студентів.

Катеринославське училище

Катеринославське училище

Наприкінці 1917 р. серйозно розмірковували про створення на курсах двох нових факультетів: юридичного й історико-філологічного, що давало вагому підставу для відкриття в Катеринославі повноцінного університету. Ідея створення Катеринославського університету ось-ось мала бути реалізована.

Історичні ж події внесли певні корективи до планів наукової громади. З початку 1917 р. становище у країні було вельми напруженим, владу ділили між собою Тимчасовий уряд, робітничі Ради, Центральна Рада у Києві тощо. Цікаво зазначити, що, незважаючи на конфронтацію, самопроголошені уряди однаково сильно прагнули відкриття університету в Катеринославі, переслідуючи, утім, різні цілі. Боротьба за владу відволікала ці сили від кропіткої і довготривалої роботи в царині освіти.

Тому лише в 1918 р., зі встановленням влади гетьмана П. Скоропадського, в Україні з’явилась якась стабільність і, як наслідок, можливість для реалізації проєкту створення університету в Катеринославі. Поновлена міська дума брала на себе зобов’язання матеріального забезпечення університету в разі його появи – настільки катеринославська громадськість, незважаючи на важкий, невизначений час, була переконана у необхідності існування власного університету.

Того ж 1918 р. Губернська земська управа, підвладна вже уряду гетьмана П.Скоропадського, звернулася до Міністерства народної освіти з клопотанням подібного характеру: «Потреба відкриття університету у Катеринославі дуже велика. Про це катеринославське земство давно вже клопоталось, але дозволу старий російський уряд не давав. Тепер же… з утворенням української самостійної держави становище змінилось на користь українського народу. Земська управа, маючи надію, що у відкритті університету не буде відмовлено, найпокірніше прохає Міністерство народної освіти відкрити в цім же 1918 р. Державний університет у місті Катеринославі у складі таких факультетів: юридичного, історико-філологічного, фізико-математичного та медичного, задля якого земство має клініку – земську лікарню…». Відповідним чином діяла і міська дума.

Вже 28 травня 1918 р. остання прийняла постанову про створення опікунської ради майбутнього університету, до якої було включено авторитетних представників катеринославської громадськості. За місяць, 28 червня, міська дума розглянула клопотання цієї опікунської ради і затвердила проєкт статуту Катеринославського університету. Також було прийнято рішення порушити клопотання перед урядом Української Держави про створення в місті університету в складі 4-х факультетів на базі Вищих жіночих курсів.

У липні 1918 р. київська комісія вчених установ та вищої освіти вже розглядала питання про відкриття університету в Катеринославі на своїх засіданнях. Утім, громадськість і міська влада Катеринослава продовжували чинити м’який, але наполегливий тиск на державний уряд. Зрештою, професор М.Й.Лєбєдєв, який у подальшому став першим ректором Катеринославського університету, домігся офіційного затвердження головного документу Університету. Офіційне підписання останнього відбулося 20 серпня 1918 р. Ця дата вважається датою заснування університету.

Це сталося завдяки наполегливим зусиллям місцевої інтелігенції й підтримці видатних українських учених В.І.Вернадського, Д.І.Багалія, М.П.Василенка, Л.В.Писаржевського, за клопотанням яких було ухвалене рішення про відкриття університету в складі чотирьох факультетів: історико-філологічного, юридичного, медичного та фізико-математичного.

Об’єктивні обставини склалися так, що заклад вищої освіти, який відкрили у Катеринославі, був приватним з викладанням російською мовою. Однак варто відзначити, що розвитку української культури надавалося велике значення, й при обговоренні питання про університет «…комиссия сочла необходимым включить в состав кафедр соответствующих факультетов кафедры украинского языка, украинской литературы, истории Украины и истории западнорусского украинского права с преподаванием на украинском языке… и установить общую лектуру по украинскому языку».

 

Вбачається символічним, що наш університет був створений у 1918-му році Українським урядом гетьмана Павла Скоропадського, адже тільки після утворення самостійної української держави мали успіх багаторічні намагання місцевої інтелігенції заснувати класичний університет.

2 750 студентів – таким був перший контингент на 4 факультетах у 1918-1919 н.р.: 1 150 студентів на медичному факультеті, 600 – на юридичному, по 500 – на фізико-математичному й історико-філологічному.

 

14 вересня першим обраним ректором університету став відомий учений-гістолог Володимир Карпов. Перші роки розвитку університету повʼязані з іменами таких видатних учених, професорів та академіків, як Петро Леонтовський, Микола Кабанов, Матвій Любавський, Лев Писаржевський, Федір Тарановський, Леонід Рейнгард, Дмитро Яворницький. Саме вони стали фундаторами наукових шкіл та університетських традицій.

Бурхлива індустріалізація змістила акценти радянського уряду на технічних вишах, а боротьба з академічним вільнодумством призвели до реорганізацї та утворення на базі класичного університету кількох профільних інститутів.

 

У 1933 році Дніпропетровський університет відновився в складі 5-ти факультетів, проте репресії та переслідування вчених позначилися на його розвиткові. Ректори і завідувачі кафедр обіймали посади від кількох місяців до року. Жертвами диктаторського режиму стали більше 100 професорів, викладачів та студентів ДНУ. Близько 80-ти професорів і викладачів університету було засуджено як ворогів народу до «найвищої міри покарання». Усі репресовані були реабілітовані у 50-их роках, але дослідження, якими вони займалися, були згорнуті.

Водночас у 1920-30-ті роки були засновані: бібліотека, як об’єднана фундаментальна, так і кабінети при кафедрах, Інститут гідробіології, Інститут геології, Інститут фізіології, ботанічний сад. У 1938 році утворився філологічний факультет, у 1939 – історичний, фізичний, механіко-математичний.

 

Академіки Георгій Курдюмов, Віталій Данилов, Олександр Динник, професори Дмитро Свиренко, Олександр Рейнгард, Леонід Іванов, доцент Олександр Бельгард – на багато десятиліть вперед визначили розвиток академічної науки в нашому університеті, наші наукові наставники були продовжувачами їхніх фундаментальних та прикладних досліджень.

Важкі роки Другої світової війни призупинили діяльність університету, 160 співробітників і студентів пішли захищати Батьківщину, серед них професори Василевський, Новосьолов, Сухоносенко, доценти Алхімов, Бистрицький, Карцев, Новицький, Пойда, Сагайдачний, Юбкін, Васильєв. Частина науковців і обладнання були евакуйовані, але професори і доценти працювали в школах, на польових роботах тощо.

 

25 жовтня 1943 року Дніпропетровськ було звільнено від нацистських окупантів, тоді відновив роботу і Дніпропетровський державний університет. Першим ректором після війни став Василь Полежаєв. Відродження університету починалося в надзвичайно складних умовах: загалом було зруйновано близько 70 відсотків всіх приміщень ДДУ. Але вже 6-го листопада в університеті розпочалися заняття, а з 1 січня 44-го року вони стали регулярними. Зокрема, було відновлено діяльність 7 факультетів: фізико-математичного, біологічного, хімічного, геолого-географічного, історичного, філологічного і факультету західних мов і літератури. До занять приступили 540 студентів.

  

Знаковою подією для нашого університету було зарахування в 1945р. на 4-й курс філологічного факультету колишнього фронтовика Олеся Терентійовича Гончара – майбутнього відомого українського письменника, академіка, літературного критика і громадського діяча, ім’я якого із 2008 року і носить наш Дніпровський національний університет.

Пройшовши фронти Другої світової, в 1946 році до нашого університету вступив і Павло Архипович Загребельний. (Хр.6ʼ)

Із 1950-х років розпочався бурхливий розвиток університету: відновлювалася матеріально-технічна база, відкривалися нові лабораторії, активізувалася наукова робота. Великого значення в ті роки надавали зміцненню зв’язків науки з виробництвом та впровадженню результатів наукових досліджень. Факультети, кафедри та НДІ були пов’язані і співпрацювали з великими металургійними заводами не тільки Дніпропетровська, а всієї країни, із залізницею, геологічними трестами, рибогосподарськими підприємствами, сільським господарством тощо.

Постанова уряду про розгортання в Дніпропетровську конструкторського бюро і заводів для створення ракетно-космічної техніки на багато років визначила вектор розвитку нашого університету і його особливу державну підтримку. У 1951 р. було ухвалено перепрофілювання Південного машинобудівного заводу, а у 1952 – засновано фізико-технічний факультет. Першим деканом фізтеху став Микола Іванович Варич. Унікальні зразки ракетно-космічної техніки, що створювалися випускниками фізтеху, – результат роботи потужного професорсько-викладацького колективу фізтеху, які поєднували теорію з практикою. Це Михайло Дупліщев, Микола Герасюта, Володимир Ковтуненко, Веніамін Давідсон, Федір Санін.

У тісній і плідній взаємодії із фізико-технічним факультетом над вирішенням нових завдань працювали фізико-математичний і хімічний факультети.

 

У 1964 р. ректором ДДУ став доктор фізико-математичних наук, згодом академік Володимир Моссаковський. Він очолював університет 22 роки. За його очільництва в 1960-ті роки було збудовано навчально лабораторні корпуси № 5, 8, введений в експлуатацію корпус № 6. У 1970-х роках були збудовані головний навчально адміністративний корпус № 1 корпуси № 8, 9, 10, 11, 12, спеціальну кафедру № 13, також збудований житловий будинок, експозиційну оранжерею ботанічного саду, спортивний комплекс тощо.

У 76-у році відкрито економічний, а в 77-у році – радіофізичний факультети. У 1984 році виокремився факультет прикладної математики та був створений педагогічний факультет. У 1985 році в ДНУ вже налічувалося 11 факультетів денного відділення.

 

Із 1986 до 1998 року ДНУ очолював академік НАН У, доктор технічних наук, відомий учений у галузі ракетно-космічних двигунів і енергетичних установок, заслужений діяч науки Володимир Прісняков.

Після проголошення незалежності України, 24 серпня 1991р., суспільні трансформації позначилися і на розвиткові Дніпропетровського державного університету. У 1987 р. Дніпропетровськ став відкритим містом і університет почав розвивати партнерські стосунки із закордонними університетами, урядовими організаціями і виробництвом. У 1989 році ДНУ прийняв першу іноземну делегацію студентів, а через 15 років кількість закордонних партнерів ДДУ сягне сотні, ми готуватимемо фахівців для 50-ти країн світу. Сьогодні серед наших партнерів – кращі університети Європи, Америки, Азії, наукові інститути та промислові гіганти.

Гуманізація суспільства, зміна техноцентричної парадигми на людиноцентричну потребувала фахівців з суспільствознавчих та гуманітарних наук. ДНУ започатковує підготовку з соціології, політології, журналістики, міжнародної економіки, міжнародної інформації тощо. Число навчальних спеціальностей збільшилося з 41 до 80; 17 новостворених кафедр мали соціально-гуманітарний профіль, особлива увага держави і керівництва університету приділяється розвиткові напрямів дослідження української мови та літератури, історії України. Українська мова активно впроваджується в освітній процес.

 

Із 1998, протягом майже 22 років, наш університет очолював Микола Вікторович Поляков, член-кореспондент НАН України, Почесний громадянин нашого міста, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, кавалер ордена «За заслуги».

Під керівництвом Миколи Вікторовича на початку 2 000-их років почали стрімко розвиватися міжнародні звʼязки, ДНУ став регіональним лідером з реалізації TEMPUS-проєктів, продовжують міцніти гуманітарні напрями, з’являється мережа мовних центрів. У складі університету функціонують 15 факультетів. Також були реконструйовані наукова бібліотека і 1-й корпус ДНУ.

 

Указом Президента України у 2000-му році нашому університетові присвоєно статус національного.

Докладніше з історією Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара можна ознайомитися у Музеї історії університету.

Прочитати про основні етапи становлення ДНУ також можна в ювілейному виданні «Історія Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара»

Особисті спогади випускників університету та його співробітників шукайте у розділі «Імпресія крізь роки»

Фотохроніка ДНУ «Колись і нині»

Сучасне життя

Університет по праву пишається цілою плеядою визначних учених – академіків і членів-кореспондентів національних академій наук України й інших країн, професорів, які своїми оригінальними ідеями й дослідженнями збагатили потенціал вітчизняної науки, здобули загальнодержавне та міжнародне визнання. Серед них - Г.В.Курдюмов, В.І.Данилов, І.Є.Огієвецький, С.М.Нікольський, Д.О.Свіренко, О.М.Динник, Л.В.Писаржевський, Д.І.Яворницький, В.С.Будник, Т.Ф.Герасюта, В.І.Моссаковський, О.Л.Бельгард, А.П.Травлєєв, І.Ф.Ковальова, В.П.Моторний та багато інших.

Завдяки зусиллям провідних науковців та всього професорсько-викладацького корпусу в університеті створені й успішно розвиваються широко відомі наукові школи в галузі математики, механіки, радіофізики та радіоелектроніки, ракетно-космічної техніки, нейрокібернетики, біотехнології, неорганічної хімії, історіографії та джерелознавства, історії України, археології, германістики, літературо- та мовознавства тощо. Фундаментальні дослідження класичного ДНУ є полігалузевими, що робить відмінним університет від інших ЗВО регіону. Здобутки вчених університету відзначені численними державними та галузевими нагородами, преміями, грантами зарубіжних науково-освітніх установ.

Усього за час існування в університеті підготовлено понад 150 тисяч фахівців, без яких важко уявити будь-яку сферу нашого суспільного життя.


Випускники Дніпровського національного університету працюють у найрізноманітніших сферах господарства України, країн СНД, очолюють державні інститути, освітні та наукові структури, виробничі об’єднання, культурні центри, засоби масової інформації. Найбільш відомі серед них – Л.Д.Кучма (Президент України 1994 р.-2005 р.), письменники О.Т.Гончар і П.А.Загребельний, голова Національного космічного агентства України Ю.С.Алексєєв, конструктори ракетно-космічних систем С.М.Конюхов, В.А.Січовий, В.Г.Команов, академіки В.П.Шевченко, В.П.Горбулін, Г.М.Савін, В.В.Пилипенко та багато інших.

Університет сьогодні – це заклад вищої освіти IV рівня акредитації – багатогалузевий навчально-науковий комплекс, де функціонують 14 факультетів, 3 освітні центри, аспірантура й докторантура, 3 науково-дослідних інститути, 79 кафедр, на яких працюють 1064 викладачів, у тому числі 35 академіків, 170 докторів наук, професорів і 540 кандидатів наук, доцентів. До структури університету також входять 4 фахові коледжі (машинобудівний, ракетно-космічного машинобудування, промисловийекономіки та бізнесу), Навчально-методичний центр доуніверситетської підготовки (у тому числі для іноземців), Регіональний центр безперервної освіти «Придніпров’я», 2 ліцеї та ін.

В університеті та його коледжах навчаються понад 15 тисяч студентів за 65 спеціальностями ступеня «бакалавр» (90 освітніх програм) і 64 спеціальностями ступеня «магістр» (92 освітні програми), а також іноземні студенти та аспіранти (за 38 спеціальностями ступеня «доктор філософії» PhD) із більш ніж 20 країн світу. Протягом останніх 25 років суттєво оновився перелік спеціальностей. У ДНУ можна здобути освіту за сучасними напрямками: соціологія, політологія, клінічна лабораторна діагностика, комп’ютерна інженерія, кібербезпека, авіоніка, харчові технології, журналістика, зв’язки з громадськістю, китайська та японська мови, дизайн та іншими. Навчально-виховний і науковий процес в університеті забезпечується на рівні кращих вітчизняних та світових стандартів. Не випадково у 2000 році Указом Президента України університету надано офіційний статус національного навчального закладу, а з 2008 року університет носить ім'я свого славетного випускника Олеся Терентійовича Гончара.

Спектр наукових досліджень Дніпровського національного університету охоплює всі пріоритетні напрями розвитку науки й техніки України. Тут щорічно видається більше двох десятків монографій, близько 2000 наукових статей та до 300 навчальних посібників. Патентний фонд винахідників налічує майже 1600 патентів та авторських свідоцтв і кожного року поповнюється десятками нових винаходів.

У різних формах наукової діяльності беруть участь майже 4000 студентів. Щорічно вони публікують більше 600 статей, отримують численні нагороди на різних конкурсах, олімпіадах.

 

Дніпровський національний університет є регіональним лідером з виконання проектів "TEMPUS/TACIS" під егідою Європейського Союзу. Загальна грантова допомога ДНУ з початку участі у цій програмі (1994 рік) склала близько 3,5 млн доларів США.

Дніпровський національний університет є членом Великої Хартії університетів Європи (Magna Charta Observatory).

Міжнародна співпраця університету здійснюється також в рамках двосторонніх угод з відомими університетами і науковими центрами Європи, Америки й Азії. В останні роки встановлені і розвиваються інтенсивні контакти з Бразилією з питань підготовки кадрів для цієї країни в галузі ракетно-космічної техніки. Усього укладено і діють 93 угоди про міжнародне співробітництво університету. 

Протягом 2015/2016 н.р. у ДНУ було започатковано і наразі активно виконуються 7 проектів у рамках міжнародної європейської програми «ЕRASMUS+» з університетами Іспанії, Італії, Туреччини, Бельгії, Латвії та Болгарії.

За напрямками діяльності університету та його зарубіжних установ-партнерів здійснюється інтенсивний обмін студентами, науковцями та викладачами. Успішно виконуються угоди, пов’язані з академічною мобільністю, активно здійснюється співробітництво в рамках угод щодо виконання програм надання двох дипломів з Університетом м. Мен (Франція), Університетом прикладних наук м. Міттвайда (Німеччина) та Вищою школою управління охороною праці в Катовицях (Польща). З вересня 2015 р. у ДНУ виконується програма академічних обмінів «Mevlana Exchange Program» з Караманським університетом ім. Мехметбея (Туреччина), який передбачає двосторонню мобільність студентів (5 місяців) та викладачів (3 тижні). Приблизно 100 викладачів та співробітників науково-дослідної частини щорічно перебувають у ділових зарубіжних відрядженнях. Близько 30 іноземних лекторів та науковців щорічно беруть участь у навчальному процесі університету.

Щороку університет відвідують десятки зарубіжних делегацій переважно з університетів-партнерів, а також представники урядових делегацій, іноземних посольств в Україні.

Наукова бібліотека університету – одна з найбільших в системі вищої школи України. У її фондах налічується понад 2 млн примірників, з яких 1 млн 400 тис. – наукові видання із різних галузей знань, 460 тис. – навчально-методична література, 165 тис. – художня література, 300 тис. – періодичні видання, понад 100 тис. – зарубіжні видання.

Дніпровський національний університет має Присамарський міжнародний біосферний стаціонар, ботанічний сад, комплекс прісноводної фауни “Акваріум”, кілька музеїв.


Перлиною університету є Палац студентів, який постановою уряду визнано історико-архітектурним пам’ятником національного значення. У Палаці студентів університету працює 14 творчих колективів, 8 із яких мають почесні звання „Народний” або „Зразковий”.

Університет має сучасну спортивну базу – стадіон, спортивні майданчики, Палац спорту, де розміщені 8 спортивних залів, басейн 25х50 м, дитячий басейн, зала фехтування, працюють секції із 29 видів спорту.


Ректор Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Сергій Іванович Оковитий, заслужений діяч науки і техніки України, відмінник освіти України доктор хімічних наук, професор.

Автор (співавтор) понад 400 наукових та науково-методичних робіт, в тому числі 5 монографій та 122 статей, з яких 73 опубліковані в міжнародних виданнях, що мають високий імпакт-фактор і реферуються наукометричними базами Scopus та Web of Science. Індекс Гірша за вказаними базами складає 14 та 13 пунктів відповідно.

З 2007 р. обіймає посаду позаштатного професора Джексонського державного університету (США), що надає йому право викладати курси студентам та аспірантам, а також бути співкерівником дисертаційних робіт та членом спеціалізованої вченої ради вказаного університету.