Версія для друку

Наші ювіляри

 Ювілеї видатних науковців і випускників університету

5 січня – 120 років від дня народження видатного ученого-гідробіолога Петра Журавля (1901-1976)

Петро Олексійович Журавель народився 5 січня 1901 року у селі Ганнівка Катеринославської губернії. 1922 року вступив на агробіологічне відділення факультету професійної освіти Катеринославського (потім – Дніпропетровського) інституту народної освіти. Був асистентом, доцентом кафедри зоології Інституту соціального виховання (1926–1932). Із 1933 року працював науковим співробітником станції, потім завідувачем відділу зообентосу та доцентом кафедри зоології Фармацевтичного інституту, де читав курс лекцій «Зоологія з основами паразитології». 1934 року тримав диплом доцента, а 1936 – захистив кандидатську дисертацію.


Наукові дослідження вченого були перервані Другою світовою війною, у роки якої він працював у евакуації при Фармацевтичному інституті у П’ятигорську та Семипалатинську. Після звільнення Дніпропетровська повернувся в ДДУ на посаду завідувача відділу, помічника директора Дніпропетровського інституту гідробіології імені Д.О. Свіренка. Був організатором першої повоєнної гідробіологічної експедиції з вивчення порожистої частини Дніпра та Самари (1944).

Будучи директором інституту гідробіології ДДУ (1947–1967), основний напрям наукової діяльності спрямовував на комплексне гідробіологічне й рибогосподарське дослідження природних та штучних водойм степової зони України й Криму, збагачення прісних рибопромислових водойм природними харчовими ресурсами для риб тощо. 1951 року захистив докторську дисертацію і став професором (1952). Зокрема, працював професором на кафедрі зоології (1970–1975).

Петро Журавель – автор понад 100 праць у галузі гідробіології.

Центр гуманітарних проблем освіти та виховання молоді

(за матеріалами статті Т.В. Єрошкіної із книги
«Професори Дніпровського національного університету
імені Олеся Гончара: біобібліографічний довідник», 2018)

5 січня – 80 років академіку Володимиру Шевченку

5 січня виповнюється 80 років видатному випускнику нашого університету – відомому ученому-механіку, академіку, професору, Герою України Володимиру Павловичу Шевченку.


Володимир Павлович народився 1941 року в Підгородньому Дніпропетровської області. 1962 року він закінчив Дніпропетровський державний університет (нині – Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) за спеціальністю «Механіка».

У 1965-1968 роках працював у нашому університеті доцентом кафедри теоретичної механіки. З 1968 року продовжував свій трудовий і науковий шлях в Донецькому університеті. Був доцентом, професором, завідувачем кафедри теоретичної і прикладної механіки (1970-1971), деканом математичного факультету (1971-1975), проректором з навчальної роботи (1975-1986). З 1986 до 2010 працював ректором Донецького державного (з 2000 року – національного) університету.

Володимир Павлович також обіймав посади в державних структурах і наукових організаціях. Він – академік Національної академії наук України (з 1995 року). Входив до складу Ради з питань науки і науково-технічної політики при Президентові України, Президії Національної академії наук України, президії Національної ради Конгресу української інтелігенції, президії Вищої атестаційної комісії України. Був депутатом Донецької облради (1985-1994, 2002-2006) та членом Донецького міського виконкому (1992-2002, 2006-2010).

Володимир Шевченко – автор 150 наукових праць, зокрема, монографій і навчальних посібників з механіки. Ювіляр має численні державні нагороди, головна серед яких – звання Героя України з врученням ордена Держави (2006). Він є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), заслуженим діячем науки і техніки України (1991), кавалером орденів Князя Ярослава Мудрого (1999, 2000), Князя Володимира Великого (2001) та ордену Франції «Академічна пальма» (2003).

Центр гуманітарних проблем освіти та виховання молоді

7 січня – 105 років від дня народження видатного вченого у галузі будівельної механіки, конструювання
і проблем міцності Павла Нікітіна (1916-1996)

Павло Іванович Нікітін народився 7 січня 1916 року в селі Рубліно Тульської губернії. Закінчивши залізничний технікум (1932), працював помічником машиніста паровоза (1933-1936), конструктором, майстром дільниці на підприємствах Міністерства оборонної промисловості (1941–1945). Після закінчення Тульського механічного інституту у 1946 році був інженером, старший інженером СКБ НДІ-88, начальником групи міцності.

Подальша доля Павла Івановича пов’язана з Дніпропетровськом (нині – Дніпро) і конструкторським бюро «Південне». Трудовий шлях ученого: начальник групи КБ при заводі п/c 186 (тепер – Південний машинобудівний завод), начальник сектора міцності, начальник відділу проблем міцності, начальник комплексу проблем міцності, радник Генерального директора ДКБ «Південне».

У нашому університеті доктор технічних наук і член-кореспондент АН УРСР Павло Нікітін був професором: спочатку на кафедрі теорії пружності та аеродинаміки, надалі – на кафедрі проектування і конструкцій. Читав на фізико-технічному факультеті курс «Міцність ракетних конструкцій». Брав участь в організації першого напряму фізико-технічного факультету (проектування і конструкції літальних апаратів).

Науково-дослідна діяльність Павла Івановича була спрямована на забезпечення міцності ракетної і космічної техніки, вирішення проблеми створення апаратів мінімальної ваги і високої надійності з раціональними динамічними характеристиками. Брав участь у розробці ракет «Циклон» та «Зеніт». Учасник розробки балістичних ракет далекої дії.

Павло Нікітін – автор понад 150 наукових праць, 41 авторського свідоцтва, навчального посібника. Серед його учнів і послідовників є 28 кандидатів і 6 докторів наук. Учений – лауреат Державної премії СРСР (1969), нагороджений багатьма орденами і медалями.

Центр гуманітарних проблем освіти та виховання молоді

(за матеріалами статті В.С. Савчука із книги
«Професори Дніпровського національного університету
імені Олеся Гончара: біобібліографічний довідник», 2018)

31 січня – 145 років від дня народження видатного ученого-механіка
Олександра Динника (1876-1950)

Видатний учений-механік Олександр Миколайович Динник народився 19 (за новим стилем – 31) січня 1876 року у Ставрополі. Навчався в Новоросійському (Одеському) університеті (1894–1895), потім на фізико-математичному факультеті Університету Святого Володимира в Києві (1895–1899). Працював спочатку у Київському політехнічному інституті (1900–1909), де після наукового відрядження до Мюнхена й проведених досліджень в лабораторіях видатних учених А. Феппля та А. Заммерфельда блискуче захистив свою першу дисертацію «Удар и сжатие упругих тел» (1910), а потім послідовно як доцент, професор – у Донському політехнічному інституті (1911–1913, Новочеркаськ).


У 1913 році Олександр Динник переїхав до Катеринослава (нині – Дніпро), де 28 років працював професором гірничого інституту. Брав активну участь в організації нашого університету, а також політехнічного і медичного інститутів. Очолював кафедри теоретичної механіки університеті, гірничому та металургійному інститутах, керував механічною лабораторією, яка стала знаним науковим центром у галузі механіки на Півдні СРСР. За його ініціативи в університеті була створена лабораторія оптичного методу вивчення напружень, що тривалий час залишалася єдиною в Україні. Свою фундаментальну роботу «Застосування функції Бесселя до задач теорії пружності» науковець захистив як докторську дисертацію у Харківському університеті.

Професор О.М. Динник – автор понад 230 праць із проблем теорії пружності, опору матеріалів, аналітичної і прикладної механіки, учасник багатьох наукових з’їздів та інших форумів, засновник всесвітньо відомої наукової школи з теорії пружності, основу якої складали більш ніж півсотні його учнів – докторів і кандидатів наук. Упродовж 1930-х років він очолював Відділення технічних наук АН УРСР, був активним популяризатором наукових знань в трудових колективах, одним із організаторів Центрального науково-технічного клубу в Дніпропетровську.

Свідченням загальнодержавного визнання заслуг ученого стало обрання його академіком АН УРСР (1929) і академіком АН СРСР (1946), присвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки і техніки УРСР)» (1944), нагородження орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років».

Центр гуманітарних проблем освіти та виховання молоді

(за матеріалами статті С.І. Світленка, В.О. Сясєва та А.М. Терновського
із книги «Професори Дніпровського національного університету імені
Олеся Гончара: біобібліографічний довідник», 2018)