Версія для друку

Легенди ДНУ

Нерідко ми навіть не підозрюємо, яку історію мають будівлі, повз які байдуже проходимо кожного дня. Корпуси ДНУ — не виняток. Кожен із них береже власні таємниці. Авторка цієї рубрики, магістр факультету систем і засобів масової комунікації Катерина Шевцова прагне розкрити їх усі. Дізнаймося багато нового про історію найбільшого вишу Дніпра! 

Університетську освіту відновили в Україні лише в 1930 році постановою Ради народних комісарів УСРР №547. Під будівлі університетів віддавали всі колись навчальні приміщення. По всьому СРСР розпочалася відбудова вишів. Студмістечко у тогочасному Дніпропетровську могло стати безпрецедентним за розмірами для всього Союзу. Тому що поряд із Державним університетом мали ось-ось з’явитися відбудований Транспортний та Фізико-технічний інститути. Навіть проспект Гагаріна тоді називався вулицею Університетською. 

Як зазначено в книзі «Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара: від перших споруд до сучасного університетського містечка» В.С. Савчука та В.С. Старостіна, перший проект університету так і не втілили у життя через брак коштів. У 1938 році фінансування суттєво скоротилися. Наприклад, вже перестали виділяти кошти на будівництво бібліотеки. До того ж виявилося, що реально в університеті матимуть змогу навчатися лише три тисячі студентів замість восьми. У 1940 році будівництво ДНУ заморозили. У період Другої світової більшість вже зведених споруд була знищена. Отже, у післявоєнний період виникає необхідність відбудовувати все заново.
 
Студмістечко мало бути схожим на сади Семіраміди

Сьогодні ми розглянемо один з найцікавіших проектів студмістечка ДНУ, який розробляли на початку 70-х років. Наразі важко навіть уявити, що колись територія від проспекту Гагаріна до вулиці Наукової мала бути майже однією гігантською будівлею з безліччю надземних переходів між її частинами. За планом, їх мали прикрашати горщики з квітами та паростки плюща. Тут уже можна прослідкувати певну аналогію з легендарними садами Семіраміди. На жаль, цю казку так і не вдалося втілити у реальність, але в архіві й досі зберігаються креслення й генплан дивовижного проекту студмістечка. Про нього ми і поговоримо у цьому випуску «Легенд ДНУ».

Розробкою студмістечка цілих п'ять років (з 1969-го по 1974-й) займався вже відомий на той час в СРСР архітектор Леонід Супонін. Серед його найбільших проектів – реконструкція театру Сатири в Москві та робота у співавторстві з Курильовим та Ушаковим над пам'ятником Петровському в Дніпрі (нині демонтованим).
Леонід Супонін. Фото з архіву Будинка архітектора Фото з особистої справи Л.С.Супоніна (Архів ДООНСАУ)

За планом Супоніна, архітектурна композиція ДНУ мала втілювати всю концепцію модернізму. Проте сучасні студенти швидше сказали б, що вузівський комплекс на фото нагадує базу повстанців із «Зоряних війн», аніж університет.

Планувалося, що навчатимуться в університеті одночасно лише дев’ять тисяч осіб. На сьогодні ж у ДНУ — понад 15 тисяч студентів.

Генплан комплексу ДНУ, передбачений проектом (а), сучасний план (б) і топографічний знімок із супутника (в) (фото із архіву Будинку архітектора)
Експлікація сучасного комплексу ДНУ (б): 1.Науково-адміністративний корпус (ректорат, служби університету); 7. Обласний ліцей фізико-математичного профілю; 9-17. Навчальні і наукові корпуси факультетів; 18. Наукова бібліотека ДНУ; 19. Палац спорту ДНУ. Кафедра фізичної культури та спорту; 20. Типографія ДНУ. Автогосподарство ДНУ; 21. Науково-виробничі майстерні ДНУ; 22. Житловий 22-й корпус. Гуртожиток №4; 23. Житловий 23-й корпус. Гуртожиток №5; 24. Житловий 24-корпус. Гуртожиток №6; 25. Житловий 25-й корпус. Гуртожиток №7; 26. Культурно-побутовий комплекс ДНУ; 28. Стадіон. Повна документація проекту генплану, на жаль, не збереглася.

Усі корпуси, спорткомплекс та бібліотека мали бути з'єднані переходами. Таким чином, можна було б швидко перейти з одного приміщення до іншого у будь-яку пору року. Така система наразі діє тільки в 3-му, 4-му та 5-му корпусах.

Фото макету блоку поточних аудиторій, корпусів № 14-17 ДДУ і Палацу спорту (фото із архіву Будинку архітектора)

Фото макету навчальної зони ДДУ (фото із архіву Будинку архітектора)

На думку сучасних архітекторів, зробити переходи не вдалося через те, що відстань між корпусами виявилася завеликою. Побудувати їх ближче один до одного було неможливо через нерівності земельної ділянки.

Досить незвичним був і проект наукової бібліотеки ДНУ. За планом, усередині мав бути зимовий сад. Власне, і сьогодні на балконах між поверхами можна побачити багато квітів у горщиках та навіть ліани. За задумом, ними повинні були оповиті всі стіни зимового саду.

Дніпропетровська міжвузівська наукова бібліотека. Фото з макету і плану типового поверху (фото із архіву Будинку архітектора Інтер’єр зимового саду. Сучасний стан (фото із архіву Будинку архітектора)

Зазнав змін і проект головного корпусу університету. Як і в інших будівель комплексу, його стіни мали бути білого кольору. Однак, при будівництві використовували багато металу, який дещо «зіпсував» задум. До того ж, корпус виявився дуже холодним. У 2007-му році його фасад повністю відремонтували, а в будівлі замінили інженерні мережі.

Фото із архіву Будинку архітектора

1970 (фото із архіву ДНУ) 2011 (фото із архіву ДНУ)
 
Докладніше про історію Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара

Наче в «Гаррі Поттері»: у найстарішому корпусі ДНУ могли існувати таємні кімнати

Ще якихось 120 років тому вища освіта для жінок Катеринослава була небаченою розкішшю. Лише наприкінці XIX-го століття у нас відкриваються перші жіночі гімназії, а поява Вищих курсів для прекрасної статі взагалі викликала неабиякий резонанс у 1916 році. Відкрили їх у приміщенні колишнього Реального училища. Наразі тут розташований 2-й корпус ДНУ (проспект Яворницького, 36).

Цікаво, що тогочасна освіта для жінок суттєво відрізнялася від сучасної. На Вищих жіночих курсах було лише два факультети: фізико-математичний та медичний. Щоправда, і вони користувалися неабияким попитом. Станом на 1 січня 1918 року у закладі навчалося вже 1298 студенток.

Василіск в опалювальному каналі

Будівля другого корпусу університету майже не постраждала від фашистських бомбардувань під час Другої світової, тому в післявоєнні роки тут проводилися заняття для студентів усіх природничо-технічних спеціальностей. Понад те, в корпусі певний час знаходилася велика університетська бібліотека.

Приміщення, збудоване ще у XIX-му столітті, зберегло характерну для того часу систему опалення. Ще за часів Катеринослава у підвалі був котел, який розпалювали вугіллям. Від нього гаряче повітря по всьому корпусу йшло тунелями у стінах з невеликими віконцями. Сьогодні вони, звісно ж, замуровані.


Така система опалення використовувалася здавна, каналами до аудиторій та коридорів надходило гаряче повітря. У деяких місцях тунелі досягали завширшки майже метра. Це й не дивно, адже такі канали іноді потрібно було чистити, а робили це сажотруси.

У 1916-му році (жіночі курси тут протрималися лише рік – до революції 1917-го року) в будівлі стався цікавий випадок. Заняття в той час могли тривати аж до 17-18-ої години вечора, тому студенти в корпусі були допізна. Коли в будівлі вечорами ставало тихо, в аудиторіях можна було почути дивне шипіння і якесь шарудіння за стіною. Певний час ніхто не звертав на це уваги, допоки одного разу з опалювального тунелю на другому поверсі не визирнула змія. Щоправда, студенткам Вищих жіночих курсів тоді ніхто не повірив. Усе списали на перевтому від занять.

Як рептилія опинилася в опалювальному каналі, невідомо. Можливо, вона заповзла туди, аби погрітися, і харчувалася мишами, які були частими гостями в катеринославських будинках. А можливо, Василіск був витвором уяви студенток. Однак, аж до початку повноцінного опалювального сезону в будівлі продовжували чути незрозумілі звуки вечорами. У будь-якому випадку, нинішнім студентам ДНУ боятися нічого: всі тунелі сьогодні наглухо зачинені.

Таємні кімнати

З 1893 року в будівлі Першого реального училища (а пізніше Вищих жіночих курсів) розміщувалася власна домова церква Св. апостола Іоанна Богослова, про що свідчив розміщений на даху будинку православний хрест (його добре видно на старовинних фотознімках корпусу).

Це пояснює незвичне планування будівлі. Нерідко в тих, хто навчався у другому корпусі ДНУ, виникає запитання: навіщо між аудиторіями двері, якщо в кожну з них є по два входи з коридору? Насправді, якщо уважно порахувати кількість ходів-виходів саме між аудиторіями, то воно не співпаде. Наприклад, у деяких аудиторіях є двері, які нібито ведуть у наступну аудиторію. Однак, з іншого боку стіни ніякого проходу немає. Це стосується тільки першого і другого поверхів. Третій і четвертий побудували тільки в 1935 році, і вони відрізняються за плануванням.

Додаткові кімнати могли залишитися ще від часів існування придомової церкви. Проте вже більше 60 років усі міжаудиторні проходи закриті, а товщина стін у різних частинах будівлі відрізняється. Не зламавши замуровані проходи, неможливо визначити, чи є в корпусі потаємні кімнати.

З іншого боку, різна товщина стін може бути пов'язана з тим, що будівля побудована на схилі, і навантаження розподіляється нерівномірно.


Сьогодні у другому корпусі заняття проходять тільки на другому поверсі, оскільки інші зачинені на ремонт. У коридорах можна побачити вирізані з дерева профілі Гаусса і Софії Ковалевської, які знаходяться в корпусі ще з повоєнних років.



У наші дні в корпусі №2 розташований великий зоологічний музей, який був заснований знаменитим археологом, краєзнавцем і етнографом Дмитром Яворницьким. Як самостійний підрозділ університету зоологічний музей розпочав свою діяльність з 1924 року, після офіційної передачі Д.І. Яворницьким відділу природи у відання ДНУ.


Ботсад ДНУ: фенікс, який відродився з попелища

Історія ботанічного саду нашого університету могла б стати основою для роману. Його заснували лише з третьої спроби, він був суттєво понівечений після війни та відновлений майже «з нуля». Створений у сталінську епоху, він мав стати закритою ділянкою з дослідницькою лабораторією, проте його засновник наполіг, щоб ботанічний сад був завжди відкритим для містян.


Адміністративний корпус №8

Створити ботанічний сад у нашому місті намагалися ще з XVIII століття. Тоді в оранжереї Потьомкінського палацу (наразі Палац студентів ДНУ) вирощували екзотичні квіти: лавруси, жасмини, портулаки. Там же знаходилася рідкісна колекція орхідей. Заможні містяни нерідко приходили на них подивитися.

Як пише історик Максим Кавун, після смерті «князя Тавриди» більшість квітів загинула, а залишки «пішли з молотка». Тому менше, ніж за рік від першого ботанічного саду Катеринослава не залишилось і сліду. За легендою, продали на аукціоні і рідкісну колекцію орхідей, за якою напередодні своєї смерті збирався приїхати Потьомкін.


Алея ботсаду

Новий проект оранжереї та ботанічного саду з’явився в Катеринославі лише в 1903 році. Він мав знаходитися на нинішній Соборній площі та підпорядковуватися історичному музею, який на той час був ще й краєзнавчим.

У майбутній оранжереї планували розташувати теплицю з рідкісними рослинами та акваріум. Про це навіть вийшла велика стаття у газеті «Вестник Екатеринославскаго земства» (1903. – № 6. – С. 6). Проте міська дума відмовилася виділяти землю під таку величезну будівлю, бо не бачила, яку користь оранжерея принесе місту.


Оранжерея

Пройшло майже 30 років, і в місті нарешті з’явилася людина, що створила найбільший ботанічний сад на всьому південному сході країни. Цим сміливцем став Олександр Рейнгард, який переїхав до Катеринослава з Харкова у 1918 році. Він працював викладачем та завідувачем кафедри у Катеринославському університеті. Усе життя вчений присвятив фізіології рослин.

Саме Рейнгард домігся виділення коштів на побудову оранжереї та створення справжнього ботанічного саду в місті. Його вирішили розмістити на околиці у дачному районі (тоді місто закінчувалося на розі вулиць Лагерної та Курінної (нині проспект Гагаріна та вулиця Телевізійна).

Через наявність на території лабораторій вище керівництво наполягало на «закритому статусі» ботанічного саду. Проте Рейнгард сказав, що у такому разі вся його праця буде марною – краса природи має слугувати людям. Учений запропонував відгородити дослідницьку зону тополиною алеєю і не закривати вхід на територію парку.

13 березня 1931 року ботанічний сад було нарешті відкрито. Він займав величезну площу за мірками того часу – 12 га. Рідкісні рослини та саджанці надходили до ботсаду майже кожного місяця. Поступово розширювали і територію.


Щовесни у ботсаду квітнуть районовані до нашого клімату сакура й магнолія

Проте вже через 10 років сад було майже повністю знищено під час Другої світової війни. Кажуть, що це суттєво позначилося на здоров’ї його засновника, який втратив сенс жити. У 1945 році Рейнгард помер. За власним проханням, його поховано на території ботанічного саду: недалеко від оранжереї знаходиться пам’ятник – невелике гранітне деревце з відрубаними гілками. Воно символізує Рейнгарда, на очах якого загинула під час війни справа його життя.


Могила Олександра Рейнгарда

Сьогодні ботанічний сад ДНУ – заповідна територія, що охороняється державою, а колекційний фонд рослин нині нараховує понад три тисячі видів, різновидів, форм і сортів, у тому числі й занесених до Червоної книги. Колекція генофонду живих рослин, особливо рідкісних та унікальних постійно поповнюється.