Відгуки викладачів та співробітників

Павло Бадюл, професор кафедри загальної медицини з курсом фізичної терапії, факультет медичних технологій діагностики та реабілітації, стажування у Центрі важких опікових травм та пластичної хірургії Берлінської клініки нещасних випадків, Німеччина

Берлінська клініка нещасних випадків (BG-Unfallkrankenhaus Berlin) є однією з найбільших клінік Німеччини, що задіяні в проєкті Інституту Молдови в Лейпцигу (MIL) Лейпцизького університету «Підвищення кваліфікації українських лікарів. Догляд та лікування поранених на війні». Це спільний українсько-німецький міжурядовий проєкт, спрямований на передачу українським лікарям знань та навичок у лікуванні важкоопікових постраждалих, вивчення різноманітних концепцій загоєння ран, опанування післяопераційного догляду та нових технологій (хірургічної) реконструкції.

Зустріч з  V. Dumbrava - заступником голови Інституту Молдови у Лейпцигу (MIL), керівником проєкту
«Підвищення кваліфікації українських лікарів. Догляд та лікування поранених на війні»
 

Стажування проходило у формі щоденних міждисциплінарних зустрічей із пацієнтами в рамках навчальної програми для українських лікарів, що допомогло краще осягнути сучасний міждисциплінарний аспект опікової хвороби та її лікування як з точки зору хірурга, так і з точки зору спеціаліста інтенсивної терапії, а також сестринської, фізіотерапевтичної та психологічної допомоги. Значний досвід у пластичній реконструктивній хірургії дозволив мені взяти участь у реконструктивних мікрохірургічних операціях і таким чином ознайомитися з деякими новими аспектами, особливо в галузі хірургії, націленої на збереження кінцівок.

У Берлінській клініці нещасних випадків

Загалом, вважаю, що українським лікарям варто звернути увагу на такий комплексний підхід до лікування не тільки опікової травми, а й будь-якої іншої, який я побачив за кордоном. З пацієнтом з перших днів лікування активно працюють не тільки хірурги та інтенсивісти, але й фізичні реабілітологи та психологи. Реабілітація та профілактика віддалених ускладнень та проблем починається вже з перших днів лікування – і це дає гарні результати.

Приймальне відділення клініки з вертолітним майданчиком

У свою чергу зазначу, що і досвід українських лікарів зараз також надзвичайно важливий для усіх закордонних колег: такої кількості та такої важкості травм, з якими сьогодні стикаються українські лікарі, немає у жодній країні. І те, як наші фахівці справляються з ними, безперечно, викликає повагу та інтерес. Крім того, саме у нас в Дніпрі реконструктивна пластична хірургія розвинута на дуже високому рівні, наші фахівці є лідерами в Україні за цим напрямом.

До речі, німецькі колеги були знайомі і з моїми науковими роботами, у нас виявилось багато спільних знайомих по всьому світу. Я подарував клініці свою книгу «Атлас. Перфорантні клапті в реконструктивній хірургії», і хоча вона українською мовою, дуже сподобалась моїм колегам, бо має дуже гарні графічні ілюстрації анатомічних та технічних особливостей виконання реконструктивних операцій.

Подарунок німецьким колегам від автора - "Атлас. Перфорантні клапті в реконструктивній хірургії"

Це вже далеко не перше подібне стажування в моїй практиці. І щось кардинально нове побачити важко. Але, безсумнівно, такі стажування дуже корисні, оскільки різні клініки мають у чомусь більший досвід, ніж інші, певні методики використовуються частіше, а тому й фахівці вміють це робити краще. Також кожна клініка має в своєму арсеналі невеличкі прийоми і трюки, які значно пришвидшують і покращують виконання різних методик лікування.

В операційному блоці

Набуті під час стажувань знання будуть упроваджені в освітній процес кафедри загальної медицини з курсом фізичної терапії ДНУ, використані для розробки нової навчальної програми університетських курсів підвищення кваліфікації «Лікування опікової травми» та «Реабілітація опікових хворих», а також у практичній діяльності на базі Дніпровського опікового центру.




Віталій Пальчиков, директор НДІ хімії та геології ДНУ; професор кафедри фізичної, органічної та неорганічної хімії; програма міжнародних обмінів Matsumae International Foundation, Університет Кіото, Японія, вересень-грудень 2023

Про японську програму обмінів від фонду Матсумае я дізнався на початку 2020 року. У той час я проводив дослідження у Техаському університеті в Далласі (США), і у нас був певний період, коли ми сиділи на карантині через COVID. Тож, мав час для написання нових грантових заявок та публікацій. Однією із таких заявок і була аплікація до фонду Матсумае.

 

Мій візит був запланований на липень-жовтень 2021 р., але COVID і воєнний стан в Україні не сприяли вчасному виїзду на стажування. До того ж, у березні 2022 р. професор Масахіро Муракамі із Університету Кіото, з яким ще у 2020 р. ми обговорювали мій візит та дослідження, пішов на пенсію. У Японії із цим досить суворо: ти можеш бути Нобелівським лауреатом, у тебе може бути ще купа ідей для досліджень і статей, але якщо тобі 65 років, мусиш іти на пенсію. Таким чином, проф. Муракамі домовився з одним із своїх учнів, що він буде офіційним професором, що запрошує (host), для мого стажування. До речі, вже залишивши університет, проф. Муракамі регулярно писав мені, щоб дізнатися про воєнну ситуацію в країні і, власне, у Дніпрі. Я маю багато теплих слів підтримки від професора. У квітні 2023 року проф. Муракамі разом із українською співачкою Катериною Гудзій (https://www.kateryna-music.jp/bio), яка живе і працює в Японії, організували благодійний концерт на підтримку України, що зібрав майже 2 млн. йен, які вони передали в Токіо Послу України в Японії Сергію Корсунському.

  

Оскільки Кіото понад 1000 років було столицею Японії, тут можна побачити так би мовити саме ту «трушну Японію», яку тільки можна уявити - із безліччю буддійських та синтоїстських храмів і монастирів, музеїв, парків, ботанічних садів, зоопарком, акваріумом, а також автентичними японськими зелено-білими таксі зі старих Тойот 80-х, вузькими вулицями, завішеними електричними дротами, старими дерев’яними лавками-магазинами із характерними ліхтарями з рисового паперу, водіями автобусів і таксі в кашкетах та білих рукавичках. Загалом, тут важко пройти містом понад 10 хвилин, щоб не натрапити на якийсь храм або монастир. Перлиною, звісно, є Імператорський палац Кіото, який слугував протягом XIV-XIX століть резиденцією імператорів Японії.

Одним із найвідоміших у місті є монастир Кійомідзу-де́ра, заснований 778 року. Окрім того, що він сам дуже гарний і має високі оранжеві пагоди, з нього також відкривається чудовий краєвид майже на все місто. До речі, монастир видно і з мого балкону на 11-му поверсі, і це надихає. Я мешкаю практично в центрі, недалеко від вежі Кіото (Kyoto Tower) та центральної залізничної станції. Із цієї 100-метрової вежі, збудованої до олімпіади 1964 р., можна побачити все місто – аж до самих гір. Оскільки Кіото з усіх сторін оточене горами, це обумовлює певний місцевий клімат із дуже спекотним і вологим літом та теплою ідеальною багряно-жовтою осінню. Перший сніг тут з’являється, як правило, в січні.

 

Взагалі, дозвілля в Кіото – на висоті: чим би ти не цікавився, починаючи від tax free шопінгу – до суто японських розваг, як то одного із трьох найбільших в Японії костюмованого фестивалю Gion Matsuri. І, звичайно, природа тут дуже гарна для прогулянок, як і весь місцевий колорит. Весна і осінь вважаються найбільш туристичними порами року. Не уявляю, скільки тут треба прожити місяців, щоб реально передивитися всі визначні пам'ятки міста та туристичні принади. Цікавий факт, про який, думаю, мало хто знає: Київ з 1971 року є містом-побратимом Кіото, у Києві є чудовий «парк Кіото» із сакурами і вулиця Кіото в Деснянському районі міста.

 

Ближче до середини листопада фонд Матсумае організовує триденну поїздку для всіх своїх стипендіатів, які у цей час перебувають у Японії, до міста Хіросіма (яке японці називають Хірошіма) із відвідуванням усіх ключових пам’яток. Зокрема, планується побачити дуже відоме в Японії дерево Aogiri (Chinese Parasol Tree), яке на момент ядерного вибуху в 1945 році знаходилось на відстані 1300 м від епіцентру, вигоріло майже вщент та згодом саме повністю відновилось. Тепер друге покоління воскреслого дерева Aogiri пересаджене по всій Японії для навчання людей миру. Наразі Хіросіма – це місто-мільйонник, що має найсучаснішу інфраструктуру і цим засвідчує, що навіть після такого можна повністю відновитися. Упевнений, що це буде надзвичайно цікава і пізнавальна подорож. Наприкінці листопада я буду представляти результати наших досліджень на 15th International Kyoto Conference on new aspects of organic chemistry (IKCOC-15) – одній із найбільших конференцій у світі з органічної хімії, яка проходить раз на 3 роки. Це гарна нагода презентувати наш університет та знайти нові наукові зв’язки з колегами з різних країн.

Щодо мого дослідження, тут воно стосується методології органічного синтезу, а саме розробки нових фотохімічних реакцій, це моє нове захоплення. На моєму сайті є окрема сторінка з цього напрямку досліджень: https://palchykovchem.vercel.app/researches. Тематика стосується зеленої хімії, і наразі багато наукових груп у всьому світі активно працюють у цьому напрямку. Ця галузь досліджень дозволила проводити реакції, які ще на початку XXІ століття (скажімо, коли я навчався на хімічному факультеті ДНУ) неможливо було уявити в принципі. Не здивуюся, якщо у найближчі 5 років ми побачимо Нобелівську премію з хімії саме в цій галузі.

Враховуючи те, що Японія є частиною глобалізованого світу, жодних специфічних труднощів у побуті, оренді житла, транспорті і роботі в лабораторії я не зустрів. Адаптація, звичайно, потребує певного часу, але проходить приємно. Безумовно, для реального комфорту необхідно тільки вчити японську мову. Це, мабуть, єдине, що дійсно полегшило б побут, а так використовуємо тільки гугл-перекладач, бо з англійською за межами університету досить посередньо. Неочікуваними виявились національні свята Японії, такі як День гір, День шанування старших, День осіннього рівнодення, День спорту, День культури, День подяки праці і т. ін. Це потрібно враховувати, оскільки не раз так було, що я ставлю певні реакції, а потім виявляється, що лабораторія завтра працювати не буде, і мої синтези «варяться» більше, ніж треба, тож їх треба переробляти заново.

Сортування сміття – то окрема історія. Наприклад, всю масну і брудну упаковку від продуктів треба перед утилізацією мити, алюмінієві банки не можна зминати (хоча так вони займають набагато більше місця), бо їх може не розпізнати сортувальна машина при переробці сміття. Усе побутове сміття сортується по різних кольорових пакетах (жовтих, зелених тощо), тобто просто в будь-якому, як у нас, пакеті сміття не викинеш. Якщо все робити за правилами, то має бути 6 типів сміття, але зазвичай «примушують» сортувати хоча б на 3-4 типи. Із того, що я помічаю, японці в цілому досить скромні, ввічливі, працелюбні, дуже люблять природу та свою місцеву дуже різноманітну кухню, часто фотографують все навкруги, хоча бачать це кожного дня. Така поведінка була б більше зрозумілою для мене, оскільки для мене це – екзотика. Річка Камо, яка проходить через все місто і досить близько до мого дому, збирає дуже багато людей: я спостерігаю, як натовп постійно ходить вздовж берега, молодь часто влаштовує пікніки та посиденьки, знімає відео для соцмереж, танцює... там просто відбувається якесь своє життя.

В університеті (офісі, лабораторії), особливо якщо професор-керівник належить до «старої школи», прийнято перевзуватись у капці, які є на спеціальній тумбочці біля входу разом із тримачем для парасольок. У їхньому ректораті я також часто бачив, як персонал ходить по офісу в капцях. Мене здивували і деякі суто професійні моменти роботи в лабораторії та правила зберігання реактивів. Наприклад, ацетон в Україні вважається прекурсором до синтезу наркотичних засобів, і його обіг суворо контролюється, а в Японії (як і багато ще де) ним миють хімічний посуд, і на це лабораторія витрачає літри на день. У той же час, такий звичайний розчинник, як етилацетат, яким нерідко змивають лак із нігтів, у тутешній лабораторії зберігається у спеціальному металевому ящику під кодовим замком разом із іншими особливо токсичними речовинами. Є певна кількість таких не зовсім мені зрозумілих заморочок, а загалом все, як звичайно. Можу запевнити студентів, що набувши правильних навичок роботи в лабораторії (скажімо, на хімічному факультеті ДНУ) вони можуть почуватися абсолютно впевнено в будь-якій лабораторії світу. Звичайно, чому повчитися на новому місці також буде, але принципово всі ті маніпуляції з реактивами і обладнанням, що я робив у ДНУ, були такі самі в Англії, Словаччині, США і Японії – всюди, де мені доводилось працювати.

Липень 2022 р. Донька Надійка намалювала картину, на першому плані якої зображена Статуя Свободи. Я почепила малюнок у своєму кабінеті, адже викладаю англійську мову, а Статуя Свободи – один із головних символів США – ідеально вписується як в інтер’єр, так і в атмосферу приміщення. Сталося диво: намальована статуя нібито ожила – «покликала», «притягнула» мене до себе. Через дев’ять місяців я мала змогу побачити ЇЇ справжню.

Дитячий малюнок зі Статуєю Свободи. Липень 2022 р.

Листопад 2022 р. Заступниця декана нашого факультету Наталя Дьячок уже вп’яте, мабуть, пересилає лист від проректора Віктора Гассо про проєкт Регіонального офісу Посольства США в Україні для викладачів з методики викладання ОІМ. Ще й завідувачка навчально-методичного відділу Аліна-Олена Дворецька надіслала цю ж інформацію на емейл кафедри. Розумію, що саме я маю реєструватися, бо розробляю курс з «Методики викладання основної іноземної мови». Останній термін подачі заявок – 30 листопада. Маю встигнути, час іще є. Купа занять, відпрацювання пар через сирени, відключення електроенергії – о 23 год. 51 хв. 30 листопада я успішно надсилаю форму-заявку. Добре, що хоч резюме готове було у папці з документами, а то б не встигла, поки вибрала всю необхідну інформацію зі свого силабусу: теми, обсяг, компетентності, результати навчання…

Прибуття до Нью-Йорка. Міжнародний аеропорт Джона Кеннеді

14 грудня 2022 р. Перша онлайн-зустріч усіх учасників проєкту. Знайомство з Лотті Бейкер – аташе з питань викладання англійської мови Регіонального офісу з питань викладання англійської мови Посольства США в Україні, двома координаторками – Джулією Каспер, директоркою Центру професійного навчання організації Міжнародна дитяча освіта (м. Вашингтон, США) та Лаурою Бехер – професоркою Гантерського коледжу Міського університету Нью-Йорка, й іншими колегами з США та України. «П’ятнадцять із вас приїдуть у травні до мене в Нью-Йорк. Бро-о-двей», – сказала Лаура Бехер, вимовивши слово «Бро-о-двей» з притаманним американській англійській мові протяжним голосним звуком «о». Звучання її голосу до сих пір лунає в моїй пам’яті. Ось це її «Бро-о-двей» викликало у мене неймовірно сильне бажання приїхати у травні до Нью-Йорка.

Далі були двогодинні онлайн-зустрічі кожні два тижні. Завдання на платформі, тести, відео, форуми, дискусії. Потім – результати відбору учасників для обміну, оформлення візи, планування подорожі… і нарешті довгоочікуване прибуття до Нью-Йорка.

Перші враження
Міжнародний аеропорт Джона Кеннеді «зустрів» довжелезними чергами на проходження митного контролю. Довелося чекати понад дві години, перш ніж зустрітися з Лаурою Бехер та її командою. Побачивши делегацію з України, наша координаторка (наша мама, як вона себе називає) верещала так, що це неможливо ані описати, ані повторити. Здавалося, що вся втома після перельоту та після очікування в аеропорту розтанула у її емоційних вигуках.

Перші кадри нічного Нью-Йорка

Півгодинна поїздка у таксі до готелю по нічному Нью-Йорку, місту, яке ніколи не спить. Враження розмаху, величі і чогось такого таємничо незвичайного. Масована ракетна атака по Україні у ту ніч завадила повною мірою насолодитися першою поїздкою Нью-Йорком. Моніторинг телеграм-каналів про сирени, ракети, вибухи відволікав від краси і величі цього фантастичного міста – центру Всесвіту. Та й усе тритижневе перебування у Нью-Йорку мало, на жаль, гіркий присмак отруєння сиренами, численними атаками шахідами та ракетами по Україні. Неможливо повною мірою насолоджуватися позитивними емоціями, новими знайомствами, новим оточенням, коли твої рідні та близькі піддаються небезпеці, бо ти постійно моніториш ситуацію, щоб переконатися, що все нормально.

Нью-Йорк – місто гучне і жваве. Сигнали пожежних машин та машин екстреної медичної допомоги звучать гучніше, ніж сирена в Дніпрі. Нічний транспорт, який ніколи не зупиняється, та дорожні роботи крізь сон здаються звуками далеких вибухів під час атаки.

Ранок у Нью-Йорку

Враження, що Нью-Йорк має стільки енергії, що з радістю ділиться нею з усіма відвідувачами. Виникає бажання рухатися, творити, працювати.

Університети Нью-Йорка
Міський університет Нью-Йорка (City University of New York, CUNY), розташований у центрі Мангеттена, складається з державних коледжів різних рівнів. Він не має власного кампусу, однак студентське життя у ньому вирує. Студенти активно проводять час разом, поділяючись на гурти за інтересами. Бібліотеки, спортивні зали цілодобово приймають відвідувачів, які залюбки проводять там свій час, інколи навіть уночі, готуючись до іспитів.

По дорозі до Гантерського коледжу

Найбільше часу ми провели у Гантерському коледжі, який став відправною точкою усього перебування в Нью-Йорку. Ми відвідали заняття нашої координаторки Лори Бехер зі студентами-магістрами, а також заняття її колег, котрі працюють за програмою підготовки «Викладання англійської мови як другої мови» (TESOL), зокрема Маркуса Артеглієра, Шейли Дамато та Шіри Сіман. Ознайомилися з програмою підготовки іноземців, котрі перед вступом до коледжів Міського університету Нью-Йорка проходять попередню мовну підготовку у Міському муніципальному коледжі Мангеттена.

Вхід до Західного корпусу Гантерського коледжу

Нью-Йоркський університет (New York University, NYU) є найбільшим приватним некомерційним закладом освіти США. Університет має власний кампус, у якому мешкають як студенти, так і викладачі. Апартаменти президента університету розміщені на найвищому поверсі і мають вихід до оглядового майданчика на даху, щоб мати можливість у будь-який момент спостерігати за тим, що відбувається в кампусі. Фіолетовий колір є символом цього закладу. Мантії саме такого кольору носять випускники та професори університету.

Гантерський коледж. Семінар з використання театральних технік у викладанні іноземної мов

Ми поспілкувалися з викладачами кафедри викладання і навчання Школи культури, освіти і людського розвитку Штайнгардта при Нью-Йоркському університеті. Надихаючим є девіз викладачів кафедри: «Зберігай спокій та продовжуй навчати» (Keep calm and teach on).

Девіз кафедри викладання і навчання Нью-Йоркського університету

Педагогічний коледж Колумбійського університету (Teachers College Columbia University) займає першу сходинку у рейтингу закладів вищої освіти, що готують учителів у США. Зауважу, що обидві координаторки проєкту – і Джулія Каспер, і Лаура Бехер є випускницями цього коледжу. Колумбійський університет є одним із найпрестижніших закладів вищої освіти США та належить до групи елітних американських університетів Ліги Плюща.

Кампус Колумбії

Перша зустріч з університетом вразила духом старовини і збереженням стародавніх традицій. Під час нашого візиту у багатьох спеціальностей був випуск, тому в кампусі можна було побачити багато випускників у традиційних мантіях, а також їхніх батьків, родичів, друзів.

Під час візиту ознайомилися з програмою курсу «Викладання англійської мови як другої» (TESOL) та відвідали заняття професора Еріка Восса з курсу «Комп’ютерна лінгвістика», на якому майбутні викладачі англійської мови вивчають комп’ютерні технології та їхнє залучення до процесу навчання. Вивчення мов програмування є однією зі складових цього курсу.

Відвідини загальноосвітніх шкіл, зокрема початкової школи The Children’s Workshop Sсhool, середньої школи Lafayette Academy та старшої школи Manhattan Academy for Arts and Language у м. Нью-Йорк дали змогу ознайомитися з принципами загальної освіти у штаті Нью-Йорк. Цікавим виявилося спілкування з директорами, педагогічним колективом та учнями шкіл. Найбільше вразила повага до учнів, стосунки з ними на рівних. Немає поділу на поганих та хороших учнів: усі мають свої таланти, які необхідно розвивати. Це той передовий досвід, який Нова Українська Школа має переймати першочергово.

Вечірній круїз річкою Гудзон. Приємне знайомство з Яною Шифріною (Іщенко) - випускницею ФУІФМ ДНУ 2008р.,
вчителькою англійської мови у Нью-Йоркській школі № 206

Водний простір Нью-Йорка
Нью-Йорк – місто на узбережжі Атлантичного океану, розташоване у гирлі річки Гудзон, тому водний простір відіграє вагому роль у його житті. Достатньо годинної поїздки у метро, щоб дістатися з центрального району міста Мангеттена до океану.

Нью-Йорський акваріум. Експозиція тварин під відкритим небом

Нью-Йоркський акваріум розташований на узбережжі Атлантичного океану в Брукліні у Коні-Айленд. Акваріум вражає своїми колекціями водної фауни зі всього світу. Родзинкою є виставка акул Ocean Wonders: Sharks. Також на території акваріуму є акватеатр та численні атракціони для дітей та дорослих.

Визначні місця Нью-Йорка
Організація Об'єднаних Націй (ООН). У Нью-Йорку знаходиться штаб-квартира міжнародної організації, метою діяльності якої є зміцнення миру і безпеки у цілому регіоні. Країна-агресор росія є постійним членом Ради Безпеки ООН. А у квітні цього року країна-агресор головувала у Раді Безпеки ООН. «Головний світовий агресор захищає мир», – цей факт виглядає своєрідним парадоксом.
Центральний парк Нью-Йорка, розташований у центрі Мангеттена, є однією з найбільших принад міста. Це чи не найулюбленіше місце нью-йоркців для відпочинку. Прямокутний зелений острів серед численних хмарочосів.

Музей мистецтва Метрополітен (The Met) є четвертим за кількістю відвідувачів та за площею музей у світі. Музей вражає своїми колекціями образотворчого та прикладного мистецтва за 5000-річну історію людства з усіх куточків Земної кулі. Це – місце зібрання людського генію, куди хочеться повертатися, щоб зрозуміти, як жило людство протягом усього часу свого існування, яке плекало мистецтво, предмети побуту і зброю, щоб захищати свої кордони. Вражають колекції історичних інтер’єрів, гравюр та образотворчого мистецтва різних країн і періодів.

Музей мистецтва Метрополітен. Ілля Рєпін значиться як український художник.
Зміни у надписі до портрета Всеволода Гаршина зробили у лютому 2023 р.

Музей сучасного мистецтва (MoMA) у Мангеттенському Мідтауні має одну з найкращих колекцій сучасного миcтецтва у світі. Cеред експонатів можна побачити колекції живопису, графіки, фотографії, пресу, кінофільми тощо. Кожен експонат має власну історію та проявляє рефлексію митця, яка інколи співпадає з настроєм відвідувачів.

Музей американського мистецтва Вітні (Whitney Museum of American Art) є одним із найбільших музеїв американського мистецтва ХХ-ХХІ ст. У музеї можна побачити живопис, скульптуру, графіку, інсталяції, фотографії та відеоарт. Музейні експозиції є своєрідною рефлексією сучасного життя американців та допомагають зрозуміти душу країни крізь призму мистецтва.

Американський музей природознавства (American Museum of Natural History) є найбільшим музеєм природознавства у світі. Музей вражає своїми колекціями рослин, тварин, мінералів, гірських порід тощо.

Музей імміграції на Еліс Айленд

Музей імміграції на Еліс Айленд
Статуя Свободи була першою пам’яткою, яку зустрічали прибулі до США іммігранти. Після цього на них чекало випробування – перевірка на Еліс Айленд. Далеко не всі могли отримати квиток у нове життя, декого повертали додому. Нещасні люди вистрибували з човнів, бо не мали бажання повертатися на свою батьківщину. З такими історіями – трагічними і щасливими можна ознайомитися у Музеї імміграції на Еліс Айленд.

У квартирному музеї Нижнього Іст-Сайда у Нью-Йорку (the Tenement Museum) можна побачити житло іммігрантів, котрі там мешкали у 1860-1980 рр. Тут є можливість ознайомитися з історіями життя реальних сімей та відчути їхні біди та радощі, побачити їхній побут, почути історії… Нащадки іммігрантів подарували музею багато речей та документів своїх предків. Цікавинкою є імітація голосів колишніх іммігрантів, які розповідають свої історії. Щоб почути ці історії достатньо підняти слухавку телефона.

Український музей у Нью-Йорку є частиною української культури у місті Нью-Йорку, він знайомить усіх охочих з культурою нашої країни, зокрема, прикладним мистецтвом, як-от вишиванки, писанки тощо.

Український музей у Нью-Йорку

Бродвей – найдовша вулиця Нью-Йорка. Вона здавна асоціюється з театральним мистецтвом США, бо саме на ній розташований знаменитий театральний квартал.

Бродвей. Лінкольн-центр

Взагалі, у Нью-Йорку є безліч місць, які притягують нашу увагу і є вартими того, щоб їх відвідати. Ці назви у всіх на вустах, вони постійно звучать в американських фільмах, серіалах тощо. Серед таких назв – Тайм-сквер, Волл-стріт, острів Рузвельта, Медісон-сквер, Лексінгтон-авеню, П’яте авеню, Брайтон-Біч, Емпайр-Стейт-Білдінг, Рокфеллерський центр тощо.

Центральний вокзал Нью-Йорка

Статуя Свободи. Скільки б не з’являлося нових визначних місць, скільки б не розбудовували, не прикрашали Нью-Йорк, Статуя Свободи як була, так, мабуть, і залишиться візитівкою міста Нью-Йорк і Сполучених Штатів загалом.

Статуя Свободи на горизонті

Здається, що не така вона вже й велика, як її описують. Чи немає інших подібних статуй у світі? Що ж так притягує туристів до Острова Свободи? Історія, культ Статуї, оповіді… У кожної релігії є свої місця сили, куди прямують натовпи прочан, щоб торкнутися святині, зарядитися енергією. Аналогічно Острів Свободи є своєрідним місцем сили для сучасної демократії всього світу. Недаремно повна назва пам’ятника – «Свобода, що осяює світ» (Liberty Enlightening the World).

Відчуття духу Свободи пронизує з голови до п’ят – і починаєш усвідомлювати, що ти вільна людина, яка має права, а не лише обов’язки. Обіцяєш собі відстоювати власну думку, свої права, поважати свої кордони, свій вільний час…

Червень 2023 р.
Нью-Йорк… Знову такий далекий, як і раніше. Інколи думаєш, а чи була ця подорож насправді, чи то був лише сон… Була, звісно, була, ось понад 1500 фото. Образ Нью-Йорка переслідує мене у снах і проривається крізь американські фільми. Безумовно, неможливо побачити все за три тижні. І цей імідж, цей образ – то лише верхівка айсберга. Не все так безхмарно в житті міста-велетня, як здається на перший погляд.

Юкрейніан Вілідж. Написи на підтримку України

Як би там не було, неможливо не помітити безмежну прірву між життям в Україні (навіть до війни) і США. Виникає питання: чому? У нас стільки розумних кваліфікованих фахівців. Наших іменитих науковців поважають, запрошують. Наші діти вивчають більший обсяг матеріалу у школі… Ми такі розумні, такі справедливі, але не можемо створити гідного рівня життя.
Я помічаю одну відмінність, яка, мабуть, є ключовою – ПОВАГА - повага до людей, незалежно від статусу, кваліфікації, статків, зокрема САМОПОВАГА.

Тайм-сквер у дощовий вечір

…Деканеса з Гантерського коледжу, знайомлячись з українською делегацією, у першу чергу, представляє свою секретарку, наголосивши на важливості її щоденних обов’язків, а потім уже своїх заступників, інших професорів.
…Шкільний учитель не спілкується з батьками під час обідньої перерви. Ніхто навіть не буде його кликати до службового телефону (особисті телефони є секретною інформацією). Людина має право на обідню перерву.
…Директорка початкової школи сідає на стілець або навпочіпки під час розмови з учнем, щоб її очі були на одному рівні з очима дитини і дитина не відчувала приниження, бо всі рівні, і всі мають однакові права.

Набережна вздовж Іст-Рівер. На задньому фоні - відомий Бруклінський міст

…Науково-педагогічний працівник університету у штаті Нью-Йорк має право викладати додаткові курси під час літнього періоду, якщо має бажання або потребу в додатковій заробітній платі. Але якщо він не хоче, то ніхто його не змушує, бо робота влітку не прописана як обов’язкова у контракті.

Подяка
Дякую співробітникам Регіонального офісу з питань викладання англійської мови Посольства США в Україні, зокрема Лотті Бейкер та Альоні Сухініній, за ініціювання проєкту підвищення кваліфікації та допомогу в оформленні візи до Сполучених Штатів.

Квартирний музей Нижнього Іст-Сайда у Нью-Йорку

Щиро дякую координаторкам проєкту Джулії Каспер, Лаурі Бехер та всій їхній команді за підтримку українських викладачів у їхньому професійному зростанні. Дякую за неймовірний шанс перейняти досвід від найкращих педагогів Нью-Йорка та спробувати на смак Велике Яблуко (The Big Apple).

Окрема подяка заступниці декана з наукової роботи факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Наталі Дьячок, завідувачці навчально-методичного відділу Аліні-Олені Дворецькій, в.о. проректора з науково-педагогічної роботи у сфері міжнародного співробітництва Віктору Гассо за вчасне надання інформації про прийом заявок для участі у проєкті. Ви є частиною величного образу міста Нью-Йорк, що «живе» у моїй пам'яті.

Відкриття літньої школи з отримання та управління проєктами

Сучасний Університет Адама Міцкевича майже ровесник ДНУ: він заснований у 1919 році, хоча справжня історія цього закладу починається ще у 16 столітті. Він має цілу низку локацій, основна з яких – ректорат, розташована у самому центрі м. Познань, де знаходяться відомі історичні будівлі. Це власне корпус Університету – Collegium Minus, що є адміністративним центром закладу, це Палац короля, побудований для останнього німецького кайзера Вільгельма ІІ, це Оперний театр, будівлі медичного університету, університету фізичного виховання та спорту, консерваторії. Всі ці будівлі уособлюють певні архітектурні стилі – готичний, романський, бароко, рококо, класичний та ультрасучасний постмодерновий. Вони розміщені по периметру площі з фонтаном та зоною для відпочинку просто на траві. У теплу погоду там навіть проводять заняття для студентів.

Будівлі на площі перед Університетом Адама Міцкевича

У головному корпусі Університету Міцкевича є великий концертний зал, і нам пощастило застати репетицію симфонічного оркестру.

Репетиція симфонічного оркестру Університету Адама Міцкевича

Центральна (історична) частина Познані камерна: все поруч, до всього можна дістатися пішою ходою. Всі локації відкриті для відвідувачів. Особливо хочеться відзначити гармонійність міської забудови: більшість будівель збережені, і зараз місто проводить капітальний ремонт «свого обличчя», оновлюючи мостові, фасади, фонтани.

Історичний центр Познані

Головною окрасою міста є площа «Старий ринок», де знаходяться ратуша, старовинні кам’янички та з якої можна вийти до найбільших костелів міста.

Старовинна ратуша


Кам’янички «Старого ринку»

Цікавинкою міста також є королівський замок, адже саме Познань є колискою Польщі як держави. Тут були короновані перші королі, тут відбувалися весілля та хрестини королівських осіб навіть у ті часи, коли Познань вже не була столицею. Самому замку всього 10 років, і нині це туристична принада, бо справжній замок був зруйнований під час численних воєн, що проходили крізь територію Польщі. Як жартують самі поляки: «Нічого, за 50 років замок зістариться та набуде належного вигляду для гостей міста».

Познаньський замок

Познань сучасна є модерновим містом, в якому вже представлено новітній архітектурний стиль: будівлі зі скла та бетону, швидкісні дороги, багатоповерхівки.

Сучасне місто

Але при цьому поляки дуже дбають про природу. Під час проїзду по території Польщі (майже 9 годин в автобусі в один бік) практично повсюдно бачили «вітряки», спеціальні огорожі навколо швидкісної траси, що поглинають шум, та сітки, що відділяють зелені угіддя від доріг, захищаючи тварин від небезпеки потрапити під колеса. Через кожні 50 км над швидкісною магістраллю, що проходить крізь усю країну, облаштовані спеціальні містки для тварин: на них висаджені дерева, що імітує природне середовище, і тварини можуть вільно проходити вгорі над транспортом.

Вітрова енергетика в дії

Практично у всіх малих населених пунктах є гнізда лелек, і цих птахів дуже багато, бо Польща багата на річки, озера і штучні водосховища. Тут же багато диких качок і хижих птахів. Тварини та птахи зовсім не бояться людей: дорогою ми кілька разів бачили оленів, які пасуться просто поруч з господарчими ділянками, зайців, що пробігають поруч із огорожею, не лякаючись звуку двигунів.
За ландшафтами Польща дуже схожа на Україну: особливо це відчувається ввечері, коли темнішає і у вікнах з’являється світло. Дуже затишне відчуття. Але різниця є: більшість населених пунктів маленькі – до 20 домогосподарств. Всі вони входять до агломерацій великих міст, куди мешканці щодня вирушають на роботу. Також розвинене сільське господарство: де б ми не проїздили, йшла робота на полях. Цікаво також, що кожна господа має свій садок з унікальним дизайном. Це хобі для жителів Польщі і, напевно, негласне змагання між сусідами.

Просто Польща

Сама ж літня школа проходила у палаці за 50 км від Познані. Там же було організоване і проживання учасників. Палац є садибою 1910 року побудови, яку з любов’ю відреставрували господарі.

Палац у Денбині – місце проведення літньої школи

Палац розташований у маленькому населеному пункті Денбіна, де всього 16 господ. Під час візиту ми застали квітучі вишні та ріпакові поля, гарну, хоча й прохолодну погоду. Сайт палацу обіцяє можливість спостереження незабутніх заходів сонця, і це дійсно – правда.

У перший день пройшло урочисте відкриття школи польськими колегами з Університету Адама Міцкевича – і розпочалася робота. Чотири навчальні дні пройшли дуже швидко. Під час занять були розглянуті всі аспекти підготовки проєктів для отримання грантового фінансування від європейських організацій. Були розглянуті питання наукової та фінансової складових проєктів, тонкощі пошуку партнерів, загалом, всі етапи – від ідеї до подання заявки. Крім того, обговорили з польськими колегами відмінності у функціонуванні закладів вищої освіти в Україні та Польщі: профільність, спектр спеціальностей, навчальне та наукове навантаження викладачів, матеріальне забезпечення дослідницької діяльності, аудиторну та самостійну роботу студентів, популярність спеціальностей та підходи до профорієнтаційної роботи. Працювали англійською та польською мовами.
Зміцненню дружньої атмосфери сприяв український вечір, до якого учасники школи приготували традиційні українські страви (борщ, галушки, вареники) і цілу програму «Вечорниці» зі співами та ворожінням.

Ми «готуємо» і ми святкуємо!

У відповідь польська сторона запросила на вечірнє багаття зі смаженням ковбасок і хлібців, вином та співами. Завдяки чисельності перемогла українська команда, але обидві сторони підспівували одна одній, а пісню «Гей, соколи!» співали всі разом й одразу обома мовами.

Вечір біля багаття

До речі, у той вечір назва «Літня школа» виглядала кумедно, бо температура опустилася до +3 градусів.
Під час практичного воркшопу всі учасники поділилися на 4 команди, у складі яких розробляли пілотні проєкти на вільну тематику, а потім оцінювали одна одну і отримували слушні поради від польських колег.

Команда за обговоренням «проєкту»

В останній день роботи школи відбулося урочисте закриття із врученням сертифікатів всім учасникам, взаємними подяками та запрошенням до подальшої взаємодії в рамках домовленостей консорціумів та грантових угод.
А потім була дорога додому…

Виїзд: задоволені та щасливі, бо невдовзі Україна

Щиро дякуємо польським колегам за дружній прийом, цікаву програму та корисні знання і навички! А також щира вдячність всім учасникам з України! Ми зібралися з усіх куточків нашої держави, ми з різних закладів, різні за спеціальностями, але ми одразу ж потоваришували й знайшли безліч тем для спілкування, і вкотре переконалися, що українці – то єдина, весела і дружна родина!



Любов Зеленська, історичний факультет, багаторічна завідувачка кафедри географії, професорка, програма Erasmus+, Університет імені Яна Кохановського (м. Кельце, Польща)

Такий нестандартний вступ мені знадобився для того, щоб розповісти про результати важливого відрядження за програмою Erasmus+ до Університету імені Яна Кохановського в рамках угоди про міжнародне співробітництво між Дніпровським національним університетом імені Олеся Гончара та цим університетом. Оповідь про 10 днів вражень від Польщі, а саме від м. Кельце – адміністративного центру Свентокшиського воєводства, де розташований Університет імені Яна Кохановського, спробуємо викласти у вигляді науково-популярного звіту, тим паче, у лютому 2023 р. виповнився рік, як підписано договір між університетами. Враження усталені.

Університет імені Яна Кохановського – солідний університет з докторськими програмами навчання в 9-ти галузях науки, в тому числі географії і педагогіки; має факультети, що поділяються на інститути. Наприклад, факультет природничих і математичних наук має інститути біології, хімії, фізики, географії, математики, охорони навколишнього середовища і моделювання. На ринок праці університет готує фахівців за понад 90 спеціальностями, в тому числі й іноземців. Серед іноземних студентів приємно було зустріти в навчальних аудиторіях молодь не просто з України, а прямо з Дніпра.

При університеті діє Бюро Кар’єр, яке допомагає студентам з пошуком місця практики, стажування, майбутньої роботи. І мені знову пощастило: в один із днів нашого перебування в університеті проходив профорієнтаційний захід, на якому були присутні працедавці з привабливими рекламними плакатами про підприємства та установи. Дивно, у нас відбувається найчастіше навпаки: ми рекламуємо свої освітні програми, а там фахівці рекламують майбутні місця роботи. Це, мабуть, перший приклад спростування певних стереотипів. Далі буде…

Несподіваною була випадкова зустріч з ректоркою університету у кав’ярні під час обідньої перерви, де до столика, за яким сиділа наша команда з куратором (про її склад трохи пізніше), підійшла сучасна жіночка – бізнес-модний одяг, маленька сумочка-конверт (клатч). Привіталась, побажала нам плідної роботи. До речі, пані ректорка призначила зустріч «на каву» із колегами-хіміками з Болгарії для підписання договору про співпрацю між університетами. Договір був підписаний за сусіднім столиком «за кавою».

Несподівано було спостерігати унікальний природний об’єкт у рамках екскурсійного маршруту, запланованого як експедиційний метод дослідження зони Святий Хрест – однієї з 8-ми охоронних територій Свентокшиського національного парку. Саме тут розташовані куруми – рухливі скупчення у вигляді кам'яних потоків і розвалів із щебенисто-брилового матеріалу на схилах різної крутизни (3-45о), що утворилися в палеогеографічних умовах із суворим кліматом і сезонною мерзлотою. Нам пощастило спостерігати ці унікальні утворення, які є не тільки пам’ятками природи, але й археологічними, етнографічними, палеонтологічними екскурсійними об’єктами наукового, освітнього і пізнавального призначення.

Чому саме Кельце і проект Erasmus+ з університетом імені Яна Кохановського? Почнемо з офіційних моментів… Проект не був би реалізований без наполегливої ініціативи ректора ДНУ професора Сергія Івановича Оковитого, який ненав’язливо, але переконливо з початку 2021-2022 р. пропонував знайти точки дотику кафедрам університету з науковими структурами закордонних вишів. Як завжди, допоміг досвід прийому в університеті іноземних наукових та студентських делегацій, широке коло контактів з науковцями України. Бажання працювати в команді об'єднало представників географічної науки Києва, Харкова, Вінниці, Умані, Дніпра. Ми були номіновані та прийняті до університету на літній семестр 2021/2022 академічного року в межах програми обміну Erasmus + – мобільності персоналу для викладання. Метою нашого візиту було проведення для студентів лекцій, занять, майстер-класів чи будь-яких інших форм навчання. Кожен із нас підготував лекції-презентації польською, українською та англійською мовами, кожен побував на лекціях іншого, разом ми були на лекціях польських колег, у бібліотеці університету, у музеях, на польових екскурсіях. Під час однієї з них дивно було спостерігати діючу метеостанцію поруч із храмом Святого Хреста. Багатий Національний художній музей в Кельце розташований у колишньому палаці краківських єпископів. До речі, екскурсію музеєм для нас проводив керівник факультету гуманітарних наук (Інститут педагогіки і мистецтвознавства).

    

Підготовка до відрядження включала роботи з картами, науковою і популярною літературою. Хочу розповісти про одне дослідження. Щиро зізнаюся, я не знала історію життя відомої особистості, чиє ім’я носить університет в Кельцях – Яна Кохановського, польського поета епохи Відродження, котрий творив у жанрах: лірика, поема, новела, ідилія, фрашка, драма, пісня. Усе зрозуміло, окрім «фрашки». Фрашки – це короткі вірші, здебільшого жартівливого, іноді фривольного та моралізаторсько-філософського змісту. Щоб зрозуміти, що таке фрашки, недостатньо обійтися Вікіпедією, потрібно було читати. Довелося зайти на Culture.pl — портал про найцікавіші явища й тенденції в польській культурі, найбільше та різностороннє джерело інформації про культурні події в Польщі та за її межами, діячів польської культури та їхні твори. Який же великий мудрець був Ян Кохановський! Пропоную дві фрашки, що стали для мене улюбленими поезіями. На жаль, не вдалося їх знайти українською.

Детей в краях чужих учить влечёт вас честь.
Там есть хорошее, но и плохое есть.
Вдруг людям молодым понравится плохое?
Судите по себе: вам любо все чужое.
Я глуп, но все-таки о том могу судить.
Ведь Польшу не могло ничто так изменить
Как нравы стран чужих, как их образованье.
Сказал бы больше я, да утомлю вниманье.
У края каждого есть собственная стать.
И надобно детей к ней сразу приучать.
Ведь, если новое придется им по нраву,
Они построят жизнь по этому уставу.

Ще одна мудра фрашка, особливо у воєнний час…

Расти, чтоб добрым быть в дни мира, и вдвойне
Быть страшным для татар-язычников в войне.
Расти, красавец, так, чтоб быстрее
И деда радовать отвагою своею,
Чтоб сидя на коне, владеть стрелой, мечом,
И попадать в кольцо без промаха копьём,
Чтоб яростней рука потом татар разила…

Заключне враження про Польщу. У далекі часи побутував образливий вираз: «Куриця – не птиця, Польща (Болгарія тощо) – не заграниця». Хочу заперечити. Польща – дивовижна «сусідка» України, не гірша від тих 34-х країн, у яких я побувала. Після 10 днів спілкування з колегами-однодумцями, студентами й науковцями, викладачами і звичайними поляками на вулицях, у музеях, магазинах із незвичайними назвами (наприклад, супермаркети Жабка (ŻABKA) – це магазини формату convenience або так звані «зручні» магазини, які завжди під рукою і в яких можна придбати все потрібне) тощо, відповідально запевняю: Польща – великий друг України з яскравими пам’ятками природи, культурними пейзажами і чудовими людьми.

 


Олена Долженкова, доцентка кафедри безпеки життєдіяльності фізико-технічного факультету, Державний університет імені Шота Руставелі (м. Батумі, Грузія), тренінг
Народ Грузії дуже привітний, особливо до українців. Коли я звернулася до міжнародного відділу Батумського державного університету щодо проходження тренінгу, мені радо допомагали оформити документи як керівник відділу, так і співробітники. Особливу подяку маю до декана факультету природознавства та охорони здоров’я Марини Корідзе та керівника департаменту екології Давіта Бараташвілі, які надали мені найбільшу підтримку з усіх питань.

Батумський державний університет (БДУ) має столітню історію та привабливий вигляд. Він розташований на відстані 150 м від берега моря, перед його будівлею завжди працює гарний фонтан.

У БДУ навчаються близько 6000 студентів, до освітнього та дослідницького процесів залучені 2000 викладачів, серед яких 273 професори, 71 науковий співробітник та 387 запрошених професорів.

Приємно вразило комп’ютерне оснащення цього закладу освіти: здається, що комп’ютерів у ньому більше, ніж студентів, вони є не лише в численних комп’ютерних класах, а навіть у рекреаційних зонах.

Приміщення та коридори БДУ оздоблені сучасними матеріалами в приємних для зорового сприйняття світлих тонах.

У всіх лекційних аудиторіях і навіть у кабінетах керівництва двері мають скляні віконця як засіб боротьби з корупцією.
Навчальні приміщення обладнані системами моніторингу. Моніторингова група може, окрім контролю вчасності початку та завершення занять, спостерігати за перебігом заліків, іспитів, а також правильністю оцінювання робіт.

Грузинські студенти погано володіють російською мовою, якою ми вимушені розмовляти в Батумі, але добре спілкуються англійською, тому часто обирають навчання саме цією мовою.
Під час мого перебування на тренінгу департамент екології БТУ отримав нове сучасне обладнання для досліджень вартістю 25000 доларів. Тішуся за колег, які матимуть можливість працювати на новітньому устаткуванні.

Взагалі, БДУ залишає дуже приємне враження.

Коли я їхала до Батумі, то сподівалась, що це велике місто, але виявилося, що у ньому лише трохи більше 160 000 мешканців, що дуже незвично для нас – жителів мегаполісу.
Місто умовно поділяють на Старе та Нове. Нова, сучасна частина Батумі складається переважно з хмарочосів (50 та більше поверхів), розташованих на морському узбережжі (~ 100 м від моря). Батумі часто порівнюють з Дубаї чи Майамі.

Словами не описати, який чудовий краєвид відкривається на місто з висотних поверхів, особливо ввечері, коли вмикають неймовірно гарне підсвічування. Саме будинки такого типу (я називаю їх «людськими сотами» за аналогією з бджолиними) переважають у Новому Батумі, хоча багато будівель мають набагато цікавіші форми – пляшки, овалу, колізею, башти чи мають незвичні прикрашальні елементи.

У новій частині міста гамірно та все вкрито пилом, тому що хмарочоси будуються дуже інтенсивно й зростають на очах, як гриби, робота не припиняється навіть вночі.
Загалом, Батумі залишає подвійне відчуття – з одного боку, це заглиблення у старовину, коли перебуваєш у старій частині міста, а з іншого – повернення в сучасність буквально через квартал.

В еклектичній архітектурі поєднані передусім мотиви вірменської, єврейської, турецької та грецької культур, оскільки місто неодноразово було завойоване та відвойоване представниками різних народів, але саме це й створює неймовірне відчуття краси, затишку, неповторності.

Окремо варто сказати про автомобільний рух у Батумі – це їзда без правил тісними вуличками. Трохи рятує однобічний проїзд. Для того, щоб проїхати перехрестя, потрібно очікувати доволі довго, залишається тільки сподіватись, що якийсь культурний водій тебе пропустить. Коли хочеш перейти дорогу, то не знаєш, чи зупиниться машина, тому що кермувальник мчить до останнього, а потім різко гальмує прямо перед пішоходом. Маленьких дітей спокійно возять на передньому сидінні, хоча всі знають, що місце в машині поруч з водієм – найнебезпечніше. Стільки пошкоджених бамперів я не бачила за все своє життя! Ще грузинські водії обожнюють сигналити – один почав, інші підхопили, що викликає неприємні відчуття.

Перші півроку перебування в Батумі ми чомусь забули, що існує міський транспорт і всюди добиралися пішки. І це було приємно: буквально на кожному кроці нас чекали якісь відкриття – у лютому бачили кущі з великими рожевими квітами, схожими на троянди; не могли відірвати погляду від чудових картин, намальованих на стінах будівель; дивувались випраній білизні, розвішаній високо між будинками (так звані гвинтокрили): клімат тут вологий, і тільки вітерець допомагає пришвидшити висушування; у листопаді спостерігали безлисті дерева, рясно обліплені хурмою.

Взагалі, у Батумі стільки цікавих місць, що ніколи не виникає питання: як провести вільний час? Це може бути прогулянка унікальною 7-кілометровою набережною уздовж Чорного моря; відвідування Приморського парку з пальмовим гаєм та чудовою субтропічною рослинністю; милування вежею «Алфавіт» – символом любові грузинів до своєї мови чи рухомою скульптурою Алі і Ніно, що за 10 хвилин показує історію кохання від зустрічі до розлуки: фігури поступово зближуються, проходять одна через іншу і віддаляються.

Незабутні враження залишає Національний ботанічний сад Академії наук Грузії, в якому представлено понад 5 тис. видів субтропічних рослин, дельфінарій, канатна дорога «Арго», з якої відкривається краєвид на все місто.

У дельфінарії виступають 8 дорослих дельфінів та 2 малюки. З їхньої поведінки помітно, що вони обожнюють своїх дресирувальників. Дельфіни парами танцювали ламбаду й повільні танці, цілувалися та обіймалися, стрибали в небо, кидали м’ячики глядачам, які просто шалено кричали і хотіли, щоб м’ячик прилетів саме до них. На завершення, за задумом, дельфіни спеціально впали у воду так, що всіх глядачів перших рядів накрило водою, з вистави вони виходили повністю мокрі. Шоу подарувало гарний настрій і дорослим, і дітям.

Святкування Нового року принесло теж багато цікавинок. Виявилося, що новорічна ялинка у Грузії має відмінності від традиційної для нас. Її називають «чічілаки», виготовляють з прямої гілки горіхового дерева та прикрашають різними смаколиками. Між Різдвом та Хрещенням чічілаки обов’язково спалюють. Це дійство уособлює кругообіг життя, смерті та відродження.

За дизайн міської новорічної ялинки-2023 грузини голосували усім містом ще в серпні. Встановлена на центральній площі ялинка, на яку витратили 300000 доларів, була мало схожа на проголосований варіант, і вдень викликала велике розчарування. Але коли темніло, вона перетворювалася на справжнє диво – сяяла вогнями і, здавалось, прикрашена коштовним камінням.

Центральна ялинка-2023 у Батумі вдень

Варто описати й медичні послуги у Грузії – вони платні. Візит до будь-якого спеціаліста у гривневому еквіваленті коштує 600-800 грн і дорослим, і дітям. Деякі фахівці на практиці поєднують спеціальності типу «ортопед-дерматолог», що викликає великі сумніви в їхній компетентності, у чому не раз, на жаль, довелося переконатися. Медичне страхування не покриває витрат на його придбання. Проте варто віддати належне сучасному медичному обладнанню та організації відвідування лікарів.

У всіх сферах обслуговування грузини спритно використовують мовні непорозуміння з іноземцями, тому в спірних питаннях завжди виявляються правими.

Можна ще багато говорити про Батумі, але хочу підкреслити, що дуже вдячна грузинському народові за те, що він гостинно нас приймає!