Магістр політології – у мирному житті; хоробрий воїн – під час війни.
Єгор Головчанський родом із Луганської області. На Луганщині здобув загальну середню освіту, навчаючись у школі, а потім Краснодонській гімназії, яку закінчив у 2014 році.
Коли почалася війна на сході України, сім'я юнака змушена була виїхати до близьких друзів на Ямпільщину, в село Довжок, адже їхня домівка залишилася на непідконтрольній Україні території. Єгор успішно склав ЗНО. Гостюючи в селі на Ямпільщині, родина з радістю дізналася, що він зарахований студентом Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара на факультет політології. Тоді родина знайшла нове житло поближче до місця навчання сина.
У 2020 році Єгор Головчанський із відзнакою закінчив ДНУ, отримав ступінь магістра та вступив на заочну форму навчання до аспірантури.
Ще під час навчання в університеті закінчив військову кафедру, отримав звання молодшого лейтенанта. Склав присягу на вірність Україні.
26 лютого 2022 року Єгор мобілізувався, сам пішов до військкомату. У серпні йому присвоїли звання лейтенанта. Мав позивний «Єгер». Командував взводом в окремій стрілецькій бригаді на Херсонському напрямку. Отримав декілька контузій, але, пробувши у шпиталі всього 2 тижні, був знову відправлений на передову, до своїх побратимів.
20 вересня 2022 року ворожа міна обірвала молоде життя. Від пошкоджень тіло було важко впізнати, тому проводилася експертиза ДНК. Так 12 грудня 2022 року була підтверджена смерть військового.
Олександр Шаволін – випускник 2013 року кафедри політології ДНУ.
Народився 1978 року в місті Підгородне. Брав участь у бойових діях на сході України добровольцем у складі батальону "Дніпро-1". Рядовий.
Загинув 31 серпня 2014 року внаслідок тяжкого поранення, отриманого під Іловайськом.
Юридичний факультет
Денис Юрійович Гаврюшин
(2 грудня 1983 – 17 серпня 2014)
Денис Гаврюшин народився 1983 року у Дніпрі в сім'ї державного службовця та лікаря.
Після закінчення у 2002 році Університету митної справи та фінансів вступив до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на юридичний факультет за спеціальністю «Правознавство». Протягом навчання був старостою групи. У 2007 році здобув кваліфікацію юриста, на відмінно захистивши дипломний проєкт «Особливості досудового слідства у справах про вимагання».
Як згадують викладачі, високий, темноволосий з пронизливим поглядом юнак, Денис Гаврюшин виділявся з усієї групи, оскільки був дещо старшим за однокурсників і міг їх підтримати, завжди був готовий прийти на допомогу:
– Вчився Денис добре, з неприхованою цікавістю. На семінарських заняттях він виділявся неординарним вирішенням завдань, відповідями на питання, вмінням висловлювати свою думку та аргументовано її відстоювати, – згадує кураторка групи, доцентка кафедри адміністративного і кримінального права Наталія Юзікова.
Після закінчення ДНУ Денис займався приватною юридичною практикою.
Із березня 2014 року зі своїм приятелем пішов у військкомат. Його направили в резерв 25-ї аеромобільної бригади, пройшов бойову підготовку в селі Черкаському. Був заступником командира роти по роботі з особовим складом у 25-ій окремій повітряно-десантній бригаді.
Лейтенант Денис Гаврюшин брав участь у бойових діях в зоні АТО у складі 25-тої повітряно-десантної дивізії, потім у 9-тій парашутно-десантній роті 3-го батальйону.
Загинув під Жданівкою 17 серпня 2014 року під час обстрілу з БМ-21 «Град» під час пошуково-ударних дій.
Похований у м. Дніпро, Сурсько-Литовське кладовище з військовими почестями.
У Дениса залишилися мама Ольга Володимирівна, батько Юрій Гаврюшин та брат.
Олексій Олександрович Тищик
(6 жовтня 1984 – 28 вересня 2014)
Командир взводу снайперів 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, лейтенант.
Народився 6 жовтня 1984 року у селищі міського типу Широке Широківського району Дніпропетровської області.
Навесні 2014 року добровольцем мобілізований до 25-ї окремої повітряно-десантної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А1126, смт Гвардійське Новомосковського району Дніпропетровської області). Із весни 2014 року брав участь в АТО на сході України. Учасник боїв за міста Краматорськ, Дебальцеве та Шахтарськ Донецької області. Через деякий час був переведений до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).
28 вересня 2014 року колона техніки українських військових, яка рухалася у напрямку старого терміналу Міжнародного аеропорту «Донецьк», потрапила під обстріл російсько-терористичних угрупувань зі сторони вулиці Путилівська Роща міста Донецьк. У ході бою бронетранспортер БТР-80, який рухався в голові колони, був підбитий російським танком Т-72, унаслідок чого 5 військовослужбовців 79-ї аеромобільної бригади загинули, в тому числі лейтенант Тищик.
24 жовтня 2014 року похований на Запорізькому кладовищі міста Дніпро.
14 березня 2015 року посмертно був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
У родині залишилися батько, сестра, дружина та донька.
Владислав Вадимович Казарін
(28 вересня 1994 — 10 серпня 2016)
Влад Казарін народився 1994 року в місті Артемове (Дзержинська міська рада, Донецька область). Мешкав у місті Красноармійськ, де закінчив ЗОШ №3.
Із початком проросійських виступів навесні 2014 року у місті Красноармійськ вів активну патріотичну діяльність та не ховаючись виступав проти поширення сепаратизму. Один із організаторів руху «Громадський актив Красноармійська».
Коли почалися бойові дії, у квітні 2014 року пішов добровольцем на фронт – до полку «Дніпро-1», вступивши до його лав одним із перших; із літа 2014 року був у складі 5-ї роти. Переходив у різні підрозділи, щоб залишатися на передовій. Служив у батальйоні «ОУН», 8-му батальйоні «Аратта» (Українська добровольча армія).
Учасник звільнення Карлівки у липні 2014 року. Воював у Пісках та Донецькому аеропорту (осінь 2014 року), під Широкіним, на шахті «Бутівка» та Світлодарській дузі.
Служив стрільцем-санітаром 1-ї штурмової роти «Вовки» Добровольчого українського корпусу «Вовки», 1-й батальйон 54-ї окремої механізованої бригади. У серпні 2016 року Влад Казарін успішно склав іспити і був зарахований на юридичний факультет Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара. В майбутньому хотів поєднати цей фах із військовою кар’єрою.
10 серпня Комісія МОН України задовольнила клопотання ДНУ про виділення студенту В. Казаріну, який відноситься до категорій осіб, що мають право на вступ поза конкурсом, держбюджетного місця. У цей же день юнак загинув.
10 серпня 2016 року увечері група, у складі якої був Владислав, у промзоні поблизу Дебальцевого, під Луганським потрапила під мінометний обстріл терористів. Унаслідок розриву 120-мм міни Владислав зазнав поранень, несумісні з життям. Помер дорогою до лікарні.
13 серпня 2016 року похований на Алеї Героїв Покровського кладовища. Владислава провели в останню путь, стоячи на колінах.
Михайло Олександрович Купрієнко
(11 липень 1990 – 4 квітня 2022)
Студент Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Михайло Купрієнко віддав своє життя за свободу і незалежність України в бою з російськими агресорами.
Михайло навчався на юридичному факультеті ДНУ за заочною формою навчання.
Із травня 2014 року брав участь в АТО. Загинув 2 квітня 2022 року в боях під Авдіївкою, прикриваючи передислокацію свого військового підрозділу.
Близькі згадують Михайла як дуже доброго і порядного друга, який боровся за майбутнє нашого народу. Він вірив, що Україна стане прекрасною і незалежною.
Сиротою залишилася чотиримісячна донька Михайла.
Олександр Андрійович Козлов
(14 грудня 2000 — 29 червня 2024)
29 червня 2024 року у бою за Україну загинув випускник юридичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара, студент групи ЮП-18-2, Олександр Андрійович Козлов.
Капрал поліції Олександр Козлов – поліцейський взводу №1 роти №1 штурмового батальйону №1 «Луганськ-1 імені Героя України Сергія Губанова» полку управління поліції особливого призначення №3 Департаменту поліції особливого призначення «Об’єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» поліг виявивши особисту стійкість та мужність.
Наш захисник загинув поблизу Торецька Донецької області.
Низько схиляємо голови перед памʼяттю Героя!
Ткаченко Максим Георгійович
(19 червня 1999 – 15 жовтня 2022)
15 жовтня 2022 р. у бою з окупантами під Соледаром загинув випускник юридичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Максим Ткаченко. Максим був щирим, сміливим, вихованим та розумним студентом. Будучи старостою денного відділення групи ЮП-16-3, Максим завжди приходив на допомогу та, вступивши до магістратури на заочне відділення, не втрачав зв’язок із одногрупниками до останнього.
Він вічно житиме в наших умах і серцях.
Євген Валін
На Лиманському напрямку, захищаючи волю та незалежність України, загинув студент групи ЮП-23-2 юридичного факультету ДНУ Євген Валін, відомий за позивним «Гільза».
Євген прийняв доленосне рішення ще на першому курсі у 2023 році: змінити студентську лаву на фронтовий бліндаж. Його шлях воїна розпочався задовго до великої війни – вихованець ВПК «Сокіл» та патріот із Павлограда, він готував себе до чину з підліткового віку.
Бойовий шлях Євгена:
Із 2023 року – боєць 3-ї ОШБр (оператор БПЛА).
Згодом – воїн 96-го окремого батальйону підтримки.
Після поранення восени 2025 року він не залишився в тилу, а повернувся до побратимів на посаду командира взводу.
Він виконав перший пункт Декалогу українського націоналіста. Схиляємо голови в жалобі разом із родиною та вірним побратимом Євгена – другом «Карабасом».
Завжди памʼятатимемо тих, хто захищає наше право жити, навчатися і працювати на рідній землі.
Спочивай з миром, Командире. Твоя справа буде доведена до кінця.
Факультет систем і засобів масової комунікації
Олександр Черніков Юрійович
(1 листопада 1984 — 22 січня 2015)
2007 року закінчив факультет систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету, отримав кваліфікацію спеціаліста з міжнародної інформації та перекладача.
Працював репортером на дніпропетровському «9 каналі», із колегами робив «Губернські Хроніки» — програма розслідувань. 2008 року добровольцем прийшов у військкомат, служив у десантних військах, в 25-й бригаді. По тому працював у ЗМІ — nctv.in.ua, «Резонанс ТВ», «Приват ТБ Дніпро», газеті «The Kyiv Times».
У березні 2014-го мобілізований, військовослужбовець 9-ї роти 25-ї окремої повітрянодесантної Дніпропетровської бригади.
Загинув 22 січня 2015-го у бою поблизу міста Авдіївки. Тоді ж загинули старший сержант Олександр Чумаченко, молодший сержант Микола Закарлюка, старші солдати Олексій Жадан, Микола Кучер та Андрій Стародуб, солдат Андрій Ткач.
Без Олександра лишилися молода дружина та донька — народилася вже після того, як Олександр пішов на фронт. Доню Олександр Черніков бачив кілька разів під час коротких відпусток.
Похований на Сурсько-Литовському кладовищі міста Дніпро.
Денис Олегович Яцюк
(19 вересня 1984 – 14 грудня 2023 року)
Денис Яцюк – випускник факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара.
Медійник, телеоператор, член Національної спілки журналістів України.
Тривалий час працював телеоператором у Дніпрі на 51 каналі (нині дніпровська філія «Суспільного»).
Із початку широкомасштабного вторгення Денис долучився до лав Сил оборони.
14 грудня 2023 року стало відомо, що, захищаючи українські землі від російських окупантів, Денис Яцюк загинув.
Допис одногрупниці Дениса Наталії Долгіх:
– Денис Яцюк – мій друг зі студентської парти, талановитий оператор і відважний ВОЇН, назавжди вірний своїй Батьківщині… Ідуть на небо найкращі…
Дякую, друже, що не злякався і захищав, дякую, що відгукувався звідти. Спочивай з миром і передавай привіт там Ромці, всім нашим… твоя посмішка навічно в пам’яті…
Вічна пам’ять Героєві!
Гусєв Андрій Валерійович (24 листопада 1980 року – 3 червня 2023 року)
Захищаючи Україну від російсько-фашистських загарбників 3 червня 2023 року у Харківській області загинув командир групи спеціального призначення 3-го окремого загону «Омега» НГУ Андрій Гусєв. Друзі та одногрупники згадують про нього, як про дуже добру і щиру людину, передає «Наше місто».
Андрій Гусєв народився 24 листопада 1980 року. Навчався на факультеті журналістики в ДНУ.
– Більш світлої, незлобливої людини серед студентів я, мабуть, не пригадаю. Ну чесно. Я взагалі не памʼятаю, щоб у Андрія хоч раз хоч з кимось був конфлікт. Він завжди був на позитиві, жартував, не журився, навіть коли були проблеми, – згадує про одногрупника Микола Ябченко.
Андрій Гусєв був майстром спорту з автомобільного спорту, чемпіон України з трофі-рейдів 2014 року.
– Щойно дізналася про загибель друга юності… Випускник факультету журналістики, підполковник Андрій Гусєв загинув, рятуючи побратимів. Щирий, талановитий, розумний, справжній. На таких тримається українська воля, – згадує теплими словами давня подруга полеглого героя Ксенія Зайцева.
Андрія Гусєва поховали 13 серпня у Дніпрі.
Вічна пам’ять герою!
Щирі співчуття рідним та близьким!
Указом Президента України 564/2024 Гусєву Андрію Валерійовичу присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2024, посмертно) – за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові.
Артур Петров(10 квітня 1985 – 18 березня 2026)
18 березня 2026 року під час евакуації поранених у Куп’янську-Вузловому загинув випускник факультету систем і засобів масової комунікації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Артур Петров – талановитий, щирий, світлий і завжди усміхнений.
Артур став до лав війська у квітні 2025 року, останні місяці служив у 43-й окремій механізованій бригаді. Він був медійником, стендапером, людиною настрою – тією, що творила атмосферу, дарувала усмішки й підтримку.
Допис факультету:
– Ми сміялися з його жартів, переглядали записи виступів, чекали нових зустрічей із ним. Він був красивою, розумною, талановитою, щирою людиною. Таким і залишиться у нашій пам’яті.
Зайдіть на YouTube, перегляньте його виступи й посміхніться разом із нашим Героєм.
Світла пам’ять і вічна шана...
Співчуття рідним і близьким...
Факультет прикладної математики
Антон Валерійович Стріков
(22 грудня 1992 – 18 листопада 2022)
Антон Стріков – випускник факультету прикладної математики за спеціальністю «Програмне забезпечення систем», талановитий IT-спеціаліст, любитель дронів і піонер українського дронрейсингу.
Під час навчання в університеті Антон брав активну участь у студентському житті: забезпечував свій корпус і факультет інтернетом, був одним з організаторів загальнообласного свята Студентська Республіка. Навіть після випуску він не забув про свою alma mater і провів вражаючі зйомки флешмобу на честь 100-річчя університету з дрону. У 2015 році як резидент Інжинірингової школи Noosphere взяв участь у перших в Україні перегонах на дронах, зайнявши друге місце. Вже наступного року він став переможцем у другому Copter Race, після чого почав організовувати подібні змагання. І в 2017 році Антон допоміг підняти цей спорт в Україні на міжнародний рівень. Саме його ідеєю стали нічні перегони дронів, які він не тільки запропонував, але й реалізував для пілотів з різних країн світу. Завдяки його вдало-зробленому нічному треку, Copter Race 2017 поставив Україну на мапу світу в цьому виді спорту. Пізніше, Антон Стріков продовжував працювати в IT-сфері, де запам'ятався не тільки кмітливістю, але й дружністю, доброзичливістю й готовністю в будь-який момент допомогти своїм колегам.
З початком повномасштабної війни Антон став на захист України, приєднавшись до ТРО. Дуже швидко знання та вміння в сфері дронів зробили його цінним кадром у розвідувальній справі. Антон служив у 241-й окремій бригаді територіальної оборони ЗСУ. Був головним сержантом, командиром відділення взводу безпілотних авіаційних комплексів розвідувальної роти. Брав участь у визволенні Київської та Харківської областей, обороні Бахмута на Донеччині.
Антон Стріков загинув 18 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання біля села Кліщіївка на Донеччині. У грудні воїну мало виповнитися 30 років. У Антона залишилися батьки, брат, сестра.
Механіко-математичний факультет
Градиський Володимир Миколайович
(29 жовтень 1970 — 2014)
Народився 1970 року в місті Дніпропетровськ. Закінчив дніпропетровську середню школу № 112, 1992 року — Дніпропетровський національний університет, механіко-математичний факультет, диплом за спеціальністю «математика». Ще за студентських років був у складі гурту «Дніпряни». Складав вірші, писав прозу, грав на гітарі та співав пісень; володів кількома іноземними мовами.
Йому запропонували залишитися в університеті — при кафедрі на аспірантурі, Градиський вирішив викладати математику в школі, щоправда, учителював недовго. В середині 1990-х довелося зайнятися комерцією, незабаром освоїв комп'ютер, працював приватним підприємцем.
Добровольцем пішов у першу мобілізацію на самому початку квітня 2014-го. Командир взводу, 25-а окрема повітряно-десантна бригада.
Загинув під час обстрілів бойовиками з РСЗВ «Град» позицій вояків та атаки із засідки на колону БТРів десантників поблизу Шахтарська. У тому бою загинуло 10 десантників.
Вдома залишилися дружина та дорослий син.
Похований в місті Дніпропетровськ, Сурсько-Літовське кладовище.
Астапов Дмитро Анатолійович
(5 червня 1983 – 11 травня 2015)
Народився 1983 року в місті Дніпро. Брав участь у бойових діях на сході України як стрілець 11-го окремого мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади. Загинув поблизу Опитне Ясинуватського району Донецької області 11 травня 2015 року.
Ярослав Артурович Фалько
(12 листопад 1998 – 13 жовтня 2023)
Ярослав Фалько у 2020 році отримав диплом бакалавра ДНУ за спеціальністю «Прикладна механіка» (механіко-математичний факультет) та у 2022 році – диплом магістра ДНУ за спеціальністю «Політологія» (факультет суспільних наук і міжнародних відносин) – за місяць до початку повномасштабного вторгнення.
Під час навчання в університеті Ярослав здобув освіту на воєнній кафедрі. Ще підлітком він глибоко переймався російською агресією з 2014 року. А після 24 лютого 2022 року, керуючись внутрішнім покликом, вирішив стати корисним Україні й пішов до військкомату.
Спочатку були бої на Харківщині у лавах 40 ОСБ «Кодак», а з вересня 2023 року у складі 23 ОМБр звільняв від ворога Запорізьку область.
Встигнувши стати командиром роти та старшим лейтенантом, Герой загинув у бою під с. Роботине 13 жовтня 2023 року – за місяць до свого 25-річчя.
Ярослав був турботливим сином та онуком, кращим на світі братом, надійним та веселим другом, відповідальним і сміливим військовим, неймовірно доброю, чесною та гідною людиною. Справжній чоловік зі світлою щирою посмішкою.
Біолого-екологічний факультет
Євген Вікторович Білецький
(20 січня 2026)
Нещодавно кафедра загальної біології та водних біоресурсів біолого-екологічного факультету ДНУ втратила свого аспіранта і давнього близького друга Євгена Вікторовича Білецького. Євген загинув у ніч з 19 на 20 січня 2026 року внаслідок ракетного обстрілу під час виконання бойового завдання.
Із першого дня повномасштабної війни Євген Білецький пішов захищати нашу державу. Під час коротких відпусток приїжджав на кафедру для обговорення своєї дисертаційної роботи, яку планував завершити після Перемоги. Євген мав великий досвід у галузі практичного рибництва і аквакультури. Ще на початку 2000-х років він разом із сестрою Оленою організував на базі Придніпровського басейного рибного господарства ділянку зі штучного відтворення цінних видів риб. Пізніше вони розширили свою діяльність, взявши в оренду Таромське ставкове рибне господарство і Карачуновське водосховище.
Євген завжди прагнув до експериментальної роботи, мав науковий азарт, багато ідей і фанатично любив рибництво. Разом із фахівцями кафедри активно впроваджував у практику удосконалені технології розведення, годівлі і лікування риб, опановував новітні технології аквакультури. На базі його рибних господарств студенти проходили цікаву практику, отримували професійні навички.
Євген завжди був енергійним, приязним і життєрадісним, мріяв зробити свій внесок у науку. Щиро сумуємо через втрату близького друга, колеги і просто гарної людини…
Вічна пам’ять Євгену!
Кондратьєв Сергій Вадимович
(25 листопада 1991 — 26 січня 2024)
Кондратьєв Сергій Вадимович, народився 25 листопада 1991 року в м. Дніпро. Успішно навчався у НВК-ліцеї № 100. З 2008 по 2013 роки навчався на біолого-екологічному факультеті Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на кафедрі зоології та екології. Завжди був привітним, усміхненим та неймовірно позитивним. Від спілкування з ним у всіх поліпшувався настрій. У подальшій трудовій діяльності завжди відрізнявся своїми досягненнями і творчою ініціативою. Спортивне хобі – великий теніс. Воював у аеромобільних десантно-штурмових військах помічником гранатометника (в/ч: А4350). Героїчно загинув під Мар’їнкою 26 січня 2024 року. У нього залишилися батьки та брат. Тисячі наших синів і доньок поклали своє життя на вівтар Вітчизни, на славу рідної України… Всі вони, про кого йдеться на цьому сайті, хотіли щастя, волі, світла своїй Вітчизні, прагнули своєю працею і жертовністю возвеличити рідний народ. І вони уславили його. Їм не судилося побачити свій народ щасливим, а край вільним від російських загарбників, але їх подвиг, врешті їхні імена – то наша слава та наша гордість.
У серцях нації зберігається вічна пам'ять про тих, хто віддав своє життя для блага рідної землі. Серед них – студенти біолого-екологічного факультету, які не вагаючись, пішли на передову захищати нашу Україну. Вони вибрали своє покликання не тільки в науці та освіті, але й у служінні Батьківщині.
Своїм мужнім вчинком вони віддали найцінніше, що мали – своє життя. Їхня жертва не минає непоміченою. Вони стали справжніми героями, символами відваги і самопожертви. Вони не лише вивчали та любили природу, а й захищали її, несли відповідальність за її майбутнє.
Їхнє ім'я залишиться в серцях нащадків, вони стануть частиною легенд та меморіалів. Ми завжди пам'ятатимемо про їхній внесок у величну справу захисту рідної землі. Нехай їхня вічна пам'ять буде для нас натхненням до відданості, мужності і любові до рідної країни.
Нехай зелений ліс їхнього віддання розцвітає в пам'яті кожного, хто прагне жити в свободі та мирі.
Олексій Іванович Бульба
(27 жовтня 1977 – 26 березня 2023)
Капітан Бульба Олексій Іванович – командир 1-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України, капітан.
Народився 27 жовтня 1977 року в місті Дніпропетровськ (нині – Дніпро). У 1979 році разом з родиною переїхав до міста Комсомольськ (нині – Горішні Плавні) Кременчуцького району Полтавської області.
У 1994 році закінчив загальноосвітню школу міста Комсомольська (нині – Горішні Плавні), у 1999 році – Дніпропетровський державний університет (нині – Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, місто Дніпро), здобувши кваліфікацію біолога, викладача біології та хімії. Під час навчання у вищому навчальному закладі закінчив кафедру військової підготовки з присвоєнням офіцерського звання «лейтенант».
Трудову діяльність на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті компанії FERREXPO місто Горішні Плавні Олексій Бульба розпочав у липні 2004 року як електрослюсар з ремонту устаткування ЦВО. У вересні 2011 році, після здобуття другої вищої освіти заочно за фахом “Металургія чорних металів” у Національній металургійній академії міста Дніпра, був підвищений до змінного майстра дільниці ЛМЦ, де працював до загибелі.
18 травня 2022 року був мобілізований до лав Збройних сил України старшим лейтенантом. Служив командиром 1-ї мотопіхотної роти 15-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України.
З серпня 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. У серпні та листопаді 2022 року був учасником боїв за місто Бахмут Донецької області. На початку березня 2023 року охороняв місто Куп’янськ Харківської області після чого в лютому 2023 року отримав звання Капітан.
26 березня 2023 року капітан Олексій Бульба загинув під час виконання бойового завдання від отриманого вогнепального поранення поблизу селища Ямпіль Лиманської міської громади Краматорського району Донецької області.
30 березня 2023 року похований на території військового меморіалу «Їхні імена будуть жити вічно» у місті Горішні Плавні.
Без Олексія Бульби залишилися мати, дружина, син Єгор та донька Софія, друзі, колеги та побратими.
Указом Президента України №455/2024 від 5 липня 2024 року капітан Олексій Іванович БУЛЬБА нагороджений посмертно орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.
Олександр Сергійович Зуб
(30 червня 1997 – 18 жовтня 2023)
18 жовтня в боях у Херсонській області, виконуючи бойове завдання, загинув дніпрянин, випускник біолого-екологічного факультету Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара Олександр Зуб, який мав позивний «Гідроб».
Отримавши повістку, він ні хвилини не вагався й говорив, що хоче поважати себе і бути причетним до звільнення нашої країни від російських загарбників. До лав Збройних сил України Олександр долучився 19 червня 2023 року та у свої 50 років виконував всі завдання на рівні з молодшими побратимами. Він був сміливим, хоробрим, розумним, мужнім та відданим своїй справі.
Під час виконання бойового завдання на Херсонському напрямку поблизу н.п. Придніпровське, після загибелі командира, Олександр взяв на себе його обов'язки та виводив групу з під авіаційного обстрілу, через що отримав поранення несумісні з життям, але до кінця продовжував виконувати своє бойове завдання. У свої останні хвилини він думав в першу чергу про інших, а не про себе, чим врятував своїх побратимів, але втратив своє життя.
Олександр був Людиною з великої літери: він завжди усім допомагав, ніколи ні на що не жалівся та ніколи не показував як важко йому було.
В Олександра залишилась кохана дружина, мати та двоє доньок, одна з яких зараз проходить підготовку в лавах ЗСУ, щоб продовжувати справу батька. Залишилось багато рідних, друзів, знайомих, побратимів, для яких життя назавжди змінилось. Та ми вистоїмо, не зламаємось, продовжимо боротись, так, як робив Наш Герой.
Наразі йде збір підписів на петицію загиблому воїну щодо призначення звання Героя України (посмертно). Просимо доєднатися до збору, так як кожен підпис є дуже важливим.
Посилання на петицію:
Хімічний факультет
Антон Вікторович Іщенко
(6 серпня 1968 – 14 липня 2022)
Антон Іщенко народився 6 серпня 1968 року у м. Запоріжжя. 1985 року вступив до хімічного факультету ДНУ, який закінчив у 1992 році. У період навчання, як і більшість студентів цього року набору, Антон був призваний на строкову службу: із 1987 по 1989 роки служив солдатом в армії тоді ще Радянського Союзу оператором зенітно-ракетного комплексу.
Після отримання незалежності України багато підприємств перестало працювати, тому за отриманою спеціальністю знайти роботу було вкрай складно. Через це Антон Вікторович додатково отримав економічну освіту і практично все життя працював в банківських установах, пройшовши шлях від рядового співробітника до керівника групи відділень «УкрСиббанку».
Останні два роки працював в Держаудитслужбі. При цьому знання, отримані на хімічному факультеті ДНУ, залишалися настільки міцними й ґрунтовними, що, попри те, що робота була пов’язана з економічною сферою, Антон Вікторович міг надати допомогу своїм дітям, пояснюючи їм питання хімічної науки. Із хімічним факультетом Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара його постійно поєднувало й велике кохання, оскільки дружина Світлана теж закінчила цей факультет.
Друзі та колеги відзначають його ерудованість, начитаність, аргументованість. У побуті Антон Іщенко був приятельською людиною, мав чудове почуття гумору. Його сім’я завжди була для нього на першому місці й увесь вільний час він приділяв коханій дружині та синам.
Незважаючи на те, що народження і велика частина життя припали на «золоті» роки СРСР, Антон був дуже вмотивованою людиною, підтримував українську державність, був прихильником її демократичних змін та проєвропейської орієнтації. Як хороший економіст він розумів правильність вибору саме такого шляху. В диктатурі Путіна вбачав небезпеку ще з нападу росіян на о. Тузла. Від мобілізації під час вторгнення російських військ в Україну в 2014 році Антона зупинив лише малий вік його дітей.
Із першого дня широкомасштабного вторгнення росіян Антон Іщенко добровольцем пішов на фронт і був направлений в Нацгвардію. Брав участь у боях на Запорізькому та Донецькому напрямках, обороняв Запорізький аеропорт. Антон Іщенко служив спеціалістом-оператором відділення управління гаубичного самохідно артилерійського дивізіону 9 полку оперативного призначення – весь час перебував в районах зіткнення, охороняв інфраструктурні об’єкти в Запорізькій області.
14 липня 2022 року під час виконання бойового завдання в селищі Кам’янське Василівського району Запорізької області, коли Антон збирався на пост, поряд із ним розірвався ворожий снаряд. Він загинув у результаті ворожого артилерійського обстрілу, отримавши смертельні поранення, несумісні з життям.
У Антона Вікторовича залишилися дружина Світлана, троє синів, батько, і брат.
Указом Президента України №636/2022 Антона Іщенка Вікторовича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня посмертно.
На будівлі корпусу хімічного факультету ДНУ його друзі та однокурсники відкрили меморіальну дошку пам’яті, де студенти і співробітники факультету віддають шану нашому Герою.
На запорізькому телеканалі МТМ один із випусків
«Ангели перемоги» присвячений пам’яті Антона Іщенка.
Владислав Андрійович Кузуб
(14 вересня 1971 – 23 березня 2023)
Народився в м. Кременчук Полтавської обл. Після закінчення школи пішов працювати на Кременчуцький сталеливарний завод. Пропрацювавши рік, вирішив навчатися далі і в 1989 р. вступив до Дніпропетровського державного університету. Навчався за спеціальністю «Хімія» і отримав кваліфікацію хіміка, викладача хімії.
Владислав не міг залишитись осторонь під час війни, розпочатої російською федерацією. 17 травня 2023 р. він пішов добровольцем у Збройні Сили України у званні старшого лейтенанта, закінчив підготовчі курси в Національній академії сухопутних військ. Після цього брав участь у звільненні і обороні Херсонської області, за що 4 листопада 2022 р. отримав звання капітана.
Пізніше доля направила його на одну із найважчих ділянок війни – Бахмутський напрямок. Під час виконання військових обов’язків Владислав загинув 23 березня 2023 р. в м. Бахмут. Указом президента №361/2023 від 30 червня 2023 р. був нагороджений орденом за мужність 3-го ступеня посмертно.
Він був чуйним, завжди допомагав людям. Однокурсники Владислава згадують його як одного з найкращих своїх друзів. Такого, що вмів бути душею компанії і в повсякденному житті, і під час роботи в студентських загонах в колгоспах. Завжди з посмішкою, впевнений в собі – таким згадують його близькі, друзі і однокурсники.
У Владислава лишилася любляча родина: дружина Оксана, старший син Едуард та молодша донька Катерина, сестра та друзі, які пам’ятатимуть його.
Оксана Ковшар після загибелі Владислава написала на Facebook наступне: «Клята війна, з якою загарбницька росія прийшла на територію України, забирає життя найкращих.... Віддав своє життя на полі бою, захищаючи нашу Україну мужній воїн, герой, наш друг, однокурсник Владислав Кузуб. Влад захищав Батьківщину та кожного з нас, він завжди залишиться в наших серцях як відданий захисник і чудова людина».
Ярослав Сергійович Дубіченко
(4 жовтня 1978 – 2 жовтня 2023)
Випускник хімічного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара військослужбовець Ярослав Сергійович Дубіченко віддав своє життя за цілісність та Незалежність України.
Із 19 грудня 2022 року Ярослав став на захист нашої країни. Він ніс службу у складі 72-ї ОМБр імені «Чорних Запорожців», був командиром 1 механізованого взводу 5 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А2167.
2 жовтня 2023 року, не доживши 2 дні до свого 45 дня народження, загинув у Волноваському районі Донецької області під час мінометного обстрілу позицій підрозділу.
Ярослав був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України».
3 листопада 2023 року нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Підтримаймо
Петицію про присвоєння почесного звання Героя України (посмертно) випускникові
Alma mater.
Ярослав Дубіченко був не лише героєм на полі бою, але й героєм у повсякденному житті, щирою людиною, чудовим сином, найкращим чоловіком та гарним батьком. Він завжди підтримував і допомагав кожному, хто потребував допомоги, був справжнім патріотом відданим своєму народові та нашій Україні.
Він назавжди залишиться чуйним, справедливим, чесним, сміливим і відважним в серцях всіх, хто його знав!
Факультет економіки
Роман Сергійович Романенко
(21 січня 1994 — 10 серпня 2019)
Народився 1994 року в Дніпропетровську (Самарський район міста); був єдиною дитиною у батьків. Займався спортом — боксом, бігом, кросфітом. Любив подорожувати, захоплювався фотографією, був фаном ФК «Дніпро». Навчався у ДНУ ім. О. Гончара за спеціальністю «маркетинг», брав участь у студентському русі «Bionic Leader School».
Під час Революції Гідності їздив на Майдан. У листопаді 2015 року перевівся на заочну форму навчання та приєднався до «Азова». Пройшов курси снайперської підготовки; у 2016-2017 роках виконував завдання на Маріупольському напрямку. Отримав звання сержанта, став командиром відділення снайперів. З 2017 по 2018 рік постійно виконував бойові завдання по всій лінії фронту — Водяне, Широкине, Павлопіль, Мар'їнка, Авдіївка, Катеринівка, від лютого 2019-го — на Світлодарській дузі. У березні витяг пораненого командира з поля бою, у травні присвоєно офіцерське звання; молодший лейтенант, заступник командира групи спеціального призначення.
10 серпня 2019 року загинув поблизу Світлодарська — від уламкових поранень внаслідок підриву на ворожому фугасі. Це сталося під час виконання бойового завдання групою розвідки, яка відстежувала пересування противника. Після вибуху почався обстріл з автоматичного гранатомета з боку окупованого села Лозове, це завадило евакуювати тіло загиблого воїна — «азовці» тричі намагалися дістати побратима. 11 серпня терористи вивезли тіло з «сірої зони» поблизу села Розсадки. 13 серпня відбулася передача тіла поблизу мосту біля міста Щастя. Похований у місті Дніпро на Чаплинському кладовищі. Указом Президента України № 625/2019 від 23 серпня 2019 року за «особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Похований у місті Дніпро.
Без Романа лишилася мама.
Даніїл Сергійοвич Нетреба
(30 червня 2002 – 28 червня 2023)
Відданий Військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, 28 червня 2023 року під час виконання бойового завдання біля міста Бахмут Донецької області загинув колишній студент спеціальності 242 Туризм і рекреація Нетреба Даніїл Сергійοвич (позивний «Кремінь»), 30.06.2002 року народження.
Даніїла мобілізували до лав Збройних Сил України 7 травня 2022 року. Він був солдатом.
У бійця залишилися батьки та сестра.
Денис Володимирович Львов
(20 жовтня 1981 – 19 лютого 2024)
Народився в м. Павлоград Дніпропетровської обл. Після закінчення школи вступив до хімічного факультету Дніпропетровського державного університету на спеціальність «Хімічна технологія високомолекулярних сполук». Після закінчення університету з 2004 по 2022 рр. працював на підприємствах рідного міста, займав керуючі посади. Був наставником, передавав свій досвід та знання, завжди користувався повагою колег.
У березні 2022 р. добровольцем пішов боротися за нашу землю до лав Національної гвардії України. Після року служби перевівся до лав 13-ї бригади оперативного призначення «Хартія» – військове формування Національної гвардії України, де став командиром взводу оперативного призначення. Перебуваючи на службі, був відряджений до військової частини «Лиман» ОСУВ «Хортиця» для виконання надважливих завдань в зоні бойових дій. Ще з часів університету Денис мав звання старшого лейтенанта, гарні навички до командування та згуртування людей, які йшли за ним та вірили йому.
Під час виконання бойового завдання, спрямованого на забезпечення заходів з національної безпеки, оборони, відсічі й стримування збройної агресії поблизу населеного пункту Терни Донецької області отримав тяжкі поранення та травми, які виявилися несумісні з життям та від яких Денис загинув на місці.
Друзі та рідні згадують його як найкращого друга, турботливого батька та люблячого чоловіка. Він завжди був душею компанії, щирим, відвертим, готовим віддати останнє тому, хто цього потребував. Його думки були сповнені патріотизму, а вчинки – відданості народу.
Денис Володимирович Львов нагороджений знаком пошани м. Павлоград «За заслуги перед громадою» (посмертно).
Факультет фізики, електроніки та комп'ютерних систем
Вадим Володимирович Ричков (12 червня 1975 – 17 серпня 2014)
Народився 1975 року в місті Суми. Брав участь у бойових діях на сході України як доброволець, начальник зв'язку – командир взводу 25-ої Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади. Старший лейтенант. Загинув під Жданівкою 17 серпня 2014 року.
Карась Роман Валентинович
(17 липня 1985 – 04 жовтня 2015)
Народився 1985 року в селі Шев'якіне Васильківського району Дніпропетровської області. Брав участь у бойових діях на сході України як розвідник у складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону 56-ої окремої механізованої бригади. Рядовий.
Загинув під Маріуполем 04 жовтня 2015 року.
Ільченко Андрій Олександрович
(12 січня 1993 – 24 жовтня 2023)
На фронті загинув випускник факультету фізики, електроніки та комп’ютерних систем Ільченко Андрій Олександрович – головний сержант-командир 1-го інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу військової частини А7407.
У 2010-2015 роках Андрій Ільченко був студентом групи КМ-10-1, де навчався за спеціальністю «Мікро- та наноелектроніка».
Андрій Ільченко народився 12 січня 1993 року у Дніпрі. У 2010 році закінчив середню школу №15.
У 2015 році організував і до лютого 2022 року очолював виробниче підприємство з випуску конвеєрного обладнання для сільськогосподарських та переробних підприємств.
25 лютого 2022 року Андрій добровільно записався до 128-ї бригади ТРО і через 3 місяці вже воював у лавах ЗСУ в Донецькій області. Спершу був розвідником, потім став сапером. Освоював та впроваджував методи дистанційного мінування за допомогою дронів. Щодня виконував бойові завдання на нулі, а також і за нулем. Брав участь в операціях із захоплення ворожої техніки.
Нагороджений медалями «Незламним героям російсько-української війни» та «За службу державі».
Проводив розмінування території для забезпечення контрнаступу ЗСУ 2023 року у районі села Старомайорське Донецької області.
24 жовтня 2023 року під час виконання чергового бойового завдання щодо проведення дистанційного мінування, перебував у бліндажі в районі села Старомайорське, на позиції оборони. Під час артилерійського обстрілу було пряме влучення снаряда до бліндажу, внаслідок чого стався вибух, який обірвав життя 30-літнього головного сержанта Ільченка Андрія Олександровича.
Вічна слава Герою!
Факультет медичних технологій діагностики та реабілітації
Ольга Михайлівна Гриценко (23 вересня 1975 – 1 березня 2024)
Студентка групи РС-22 кафедри соціальної роботи факультету медичних технологій діагностики та реабілітації Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара загинула у Харківській області, виконуючи свої обов’язки.
Медсестра, відома волонтерка, одна з найкращих студенток спеціальності «Соціальна робота».
– Як кураторка я можу сказати, що Ольга обрала спеціальність за покликанням. Її виступи на семінарах завжди були пов'язані з її практичною діяльністю. Ольга допомагала внутрішньо переміщеним особам та людям, які постраждали від бойових дій.
До Дня студента у 2023 році Ольга Гриценко отримала ректорську відзнаку за волонтерську діяльність.
Я завжди думала «Коли вона все встигає? Допомагати людям, брати участь у суспільному житті свого району.
А під час ворожої навали Ольга записалася до лав Збройних Сил України.
3 березня 2024 року Ольги не стало… Загинула в Харківській області.
Ми з нею говорили в останній день канікул. Вона обіцяла виходити на заняття. Що сумує за навчанням..., – розповідає кураторка групи РС-22 Аліна Солнишкіна.
Ми втрачаємо найкращих людей. Царство Небесне!
Наші співчуття рідним Ольги від керівництва університету, студентів, науково-педагогічних працівників факультету.
Світла пам'ять!
Спочивайте, Олю, з миром! Земля пухом!
Герої не вмирають!
Фізико-технічний факультет
Артем Сергійович Юрчук (22 жовтня 1984 – 14 жовтня 2023)
Артем Сергійович Юрчук народився в Дніпрі 22 жовтня 1984 року. У Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара навчався на фізико-технічному факультеті за спеціальністю «Автоматика і управління в технічних системах», де у 2007 році здобув кваліфікацію інженера-електромеханіка.
У мирному житті був програмістом. Із перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Спочатку лейтенант Артем Юрчук брав участь у бойових діях у складі в/ч А 0536 під Волновахою в Донецькій області як командир мінометного взводу, де був поранений. Після реабілітації у військовому шпиталі перейшов на службу до славнозвісної 93 ОМБР «Холодний Яр» (в/ч А1302). У серпні 2023 року був переведений до новоствореної бригади (в/ч А 4820), яка брала участь у бойових діях в Запорізькій області в напрямку м. Оріхів. Там перебував на посаді начальника батальйону зі зв’язку (особисто встановлював обладнання для зв'язку під м. Оріхів).
Артем Юрчук загинув 14 жовтня 2023 року внаслідок підриву на протитанковій міні, повертаючись із виконаного бойового завдання поблизу м. Оріхів.
За весь час проходження військової служби жодним чином не ухилявся від виконання службових обов'язків, був патріотично налаштованим, чим подавав приклад підлеглим військовослужбовцям.
Артем Юрчук був справжнім Патріотом, люблячим чоловіком, єдиним сином. У нього залишилася дружина та півторарічна донечка Ніка, яку Артем бачив лише двічі.
На жаль, свого батька Ніка пам’ятатиме. Але вона точно знатиме, ким був її батько – Героєм! На підтримку ідеї присвоєння Артему Юрчуку (посмертно) найвищої нагороди держави – почесного звання «Герой України» ініційована відповідна Петиція на сайті Президента України.
Вічна пам’ять Герою!
