11 жовтня 2025 року на фронті загинув випускник історичного факультету Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Андрій Вікторович Чигирин, позивний «Альбус».
Андрій Чигирин народився на Дніпропетровщині у селі Любомирівка 8 серпня 1999 року. Після закінчення школи у 2016 році він вступив на історичний факультет ДНУ – був студентом групи ІІ-16-2 кафедри історії України. Як здібний здобувач освіти мав активне студентське життя. Грав у футбол і виступав за збірну рідного факультету як воротар.
Андрій був душею компанії – усі його пам'ятали як щирого товариша та порядного хлопця з правильними цінностями: займався спортом, цікавився політикою та суспільною ситуацією. Постійно працював, бо прагнув бути опорою для своєї сім'ї, бути самостійним.
У 2022 році не міг бути просто споглядачем – і восени підписав контракт в армію, адже за переконаннями був тим, хто діє, а не просто говорить. Після базового навчання, пройшов курси військового зв'язківця і потрапив до 60-ї окремої механізованої бригади 98 батальйону на посаду мінометника, адже хотів знатися на цьому.
У квітні 2023 року потрапив безпосередньо на війну – під завершення Бахмутської кампанії. Був там поранений – куля снайпера в руку на виліт, уламки від танкового удару. Улітку 2023 року потрапив до бригади «Азов», де став мінометником, проте в кризові періоди виходив на позиції і як піхотинець. У складі «Азову» пройшов всю кампанію у Серебрянському лісництві, а восени 2024 року воював на Торецькому та Нью-Йоркському напрямках.
Андрій Чигирин був справжнім військовим спеціалістом: умів працювати з будь-якого міномету, з більшості стрілецького озброєння та дронів, міг налаштувати зв'язок та інтернет. Також став оператором НРК. Швидко опанував цю галузь і забезпечував логістику для потреб свого підрозділу, таким чином рятуючи життя побратимів, яким не потрібно було ризикувати життям, пересуваючись із вантажем під дронами та обстрілами.
Андрій був тим, на кого завжди можна було покластися, бо завжди залишався боєздатним, постійно тренувався і розвивався. Спорт, стрільба, медицина, технології – незамінний боєць. При цьому не забував про своїх друзів і сім'ю, прагнучи бути для них опорою. Любив свою молодшу сестру, батьків, переживав за друзів, що воюють. Був активним учасником мілітарі спільнот і постійно донатив частину зарплатні друзям на збори. Мріяв, ставив цілі, хотів купити житло і створити сім'ю. Мріяв жити...
На жаль, його життєвий шлях обірвався 11 жовтня 2025 року. Андрій загинув від уламків КАБу, що влучив по позиції.
Це дуже важка втрата для його родини, для «Азову» та для всіх нас, бо для когось він був сином, для когось братом, для когось другом...
Пам'ять про нього повинна жити і не забуватись, адже це був справжній цвіт нації...
Аспірант історичного факультету побратим Павло Сєдов
