29 вересня, холодної осінньої ночі, на 93 році життя відлетіла у засвіти наша Нінель Іванівна Заверталюк, професорка, докторка філологічних наук, відома українська літературознавиця, відмінниця освіти України (1998), заслужена викладачка ДНУ (2000).
Цариною її багатогранних наукових інтересів стала українська література ХХ століття – століття, зболеного війнами й революціями, звірствами сталінізму й фашизму, а також література нашої доби, зокрема й та, що писалася під гул сирен уже нинішньої, путінської, війни проти України. Наукова робота професорки Нінелі Заверталюк навіть за умов радянської цензури відбувалася на засадах наукової істини, національної правди й гідності, об’єктивності й професіоналізму, завжди орієнтована на високу професійно-етичну планку. Особливого – національно-культурного – значення набули наукові студії професорки Нінелі Заверталюк, присвячені «поверненню в Україну» творчості репресованих та викреслених з літературного процесу українських митців, серед яких імена Василя Чумака, Василя Еллана-Блакитного, Юрія Дарагана, Валер’яна Підмогильного, Євгена Маланюка, Юрія Клена, Олега Ольжича, Олени Теліги, Івана Багряного, Уласа Самчука, Емми Андієвської, Олеся Досвітнього тощо.
Наукові дослідження Нінелі Іванівни Заверталюк є важливим внеском у сучасне гончарознавство. Вона – серед фундаторів наукового центру вивчення творчості Олеся Гончара в Дніпровському національному університеті, названого ім’ям цього видатного письменника, а також центру вивчення творчості Павла Загребельного, чий життєвий шлях також пов’язаний із Придніпров’ям та нашим університетом. Вагомий науковий доробок Нінелі Іванівни Заверталюк – близько 260 наукових розвідок, серед них – глибокі наукові посібники (назвемо хоча б «Повернення в Україну», 1996, 2002), збірники літературознавчих студій («Неподільної краплі питома вага», 2011), монографії («Славетні постаті Придніпров’я: імена, повернені з минулого: у 5 т. Т.3: Один із тих, хто не зламався», 2021).
Професорка Нінель Заверталюк створила власну наукову школу, під її керівництвом захищено 15 кандидатських і 2 докторські дисертації, автори яких мали високу честь учитися у справжнього Майстра своєї справи, щедрої, широкої натури, освітленої постійним творчим горінням. За сумлінну працю на науковій та викладацькій ниві Нінель Іванівна Заверталюк нагороджена орденом «Знак Пошани» (1976), медаллю «Ветеран праці» (1987), Почесною грамотою Академії педагогічних наук України (2008), Президентською стипендією (2018).
Нінель Іванівна народилася 9 березня 1933 року в м. Умані. Коли почалася Друга світова війна, родина була евакуйована на Урал. Побачені в дитинстві жахи війни затьмарили, на жаль, фатальним дежавю й останні роки життя Нінелі Іванівни. Саме там, на Уралі, розпочався шлях до знань, завершено середню Радівську школу Одеської (тепер Миколаївської) області. Нінель Іванівна вступила до Одеського університету, обравши раз і назавжди українську літературу і фахом, і пристрастю, і любов’ю на все життя. Після закінчення в 1953 році філологічного факультету з відзнакою Нінель Заверталюк працювала вчителем української й російської мови й літератури та англійської мови, згодом завучем спочатку в Бессарабії, потім – у Молдові (високий фаховий рівень і сумлінність молодого педагога заслужено оцінені державою в 1964 році, про що свідчить солідна нагорода – знак «Відмінник освіти Молдавської РСР»). У 1966 році захистила кандидатську дисертацію, присвячену «небезпечній» в ті застійні роки темі, – дослідженню публіцистики українських письменників періоду громадянської війни. Письменницькій публіцистиці Нінель Іванівна присвятила й тему своєї докторської дисертації (1993).
Із нашим університетом, який став для неї рідним, Нінель Іванівна пов’язала своє життя ще в далекому 1965 році. 56 років звучав на лекціях з історії української літератури її незабутній голос, який пам’ятають десятки поколінь вдячних студентів…
Для кафедри української літератури й факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Нінель Іванівна була і є взірцем високої академічної відповідальності, професійної самовимогливості й водночас незмінної доброзичливості, чуйності, уваги до кожного й невичерпного оптимізму. Більшість викладачів кафедри української літератури виросли під її крилом, під її мудрим керівництвом вони вийшли на широкий науковий шлях. Її ніжна материнська любов освітлювала нас, зігрівала сердечним теплом у найсіріші будні й тоді, коли вона працювала пліч-о-пліч, і тепер, у наших світлих спогадах про неї. Спогадах теплих і болючих, бо пішла з життя дуже дорога для нас усіх Людина. Людина, що «мала крила», пам'ять про яку довічно зберігатимуть наші серця.
Кафедра української літератури, колектив викладачів,
співробітників і студентів факультету української й іноземної філології
та мистецтвознавства
