6 травня, у професійне свято української піхоти, в Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара відбувся просвітницький захід для студентства – неформальна розмова про звитягу, взаємодію та братерство піхотинців і десантників.
У межах програми з національно-патріотичного виховання студенти-історики ДНУ тепло й відверто поспілкувалися з воїнами-ветеранами. Так, на запрошення представниці Уповноваженого із захисту державної мови Христини Головачової до ДНУ завітали військовослужбовці: сержант Максим Потапчук – військовослужбовець 25-ої окремої повітрянодесантної Січеславської бригади ДШВ та капітан Юрій Міщенко – старший офіцер групи психологічного супроводу і відновлення 6 зведеного навчального батальйону, а також відома київська режисерка Лідія Гужва – авторка документальних стрічок про 93-ю окрему механізовану бригаду «Холодний Яр». Ця зустріч в Alma mater стала першою у низці запланованих культурно-освітніх подій для молоді Дніпра за участі Захисників з ушанування їх мужності та обговорення історичного шляху України.
Сучасних козаків – Героїв, які тримають оборону країни з перших днів війни – аудиторії ДНУ тепло представила пані Христина. Адже, за її особистим переконанням, сьогодні саме воїни є тим прикладом, дивлячись на кого формується українська молодь – рушійна сила всіх реформ.
У своєму виступі Христина Головачова зазначила, що сьогоднішня війна – це війна екзистенційна, бо ворог намагається нас знищити:
– Знищити, в першу чергу, ідентичність. А ідентичність спочатку формується мовою. От ми з вами живемо в зросійщеному регіоні. І це все наслідки багаторічного знищення українців як нації – справжнього лінгвоциду як засобу стирання української ідентичності.
Власне про мовне питання як політичний конструкт та мову як зброю в тилу спілкувалася із нашим студентом Христина Григорівна. Пані Головачова представила до перегляду відеопрезентацію із прикладами антиукраїнської ворожої пропаганди, а також обговорила Закон України «Про функціонування української мови як державної», прийнятий 6 років тому. Студентів Дніпра – еліту України, здатну відродити успішне майбутнє, гостя закликала знаходити внутрішню силу для повного переходу на рідну українську мову.
– Без мови немає України. Без знання рідної мови хто тоді ми? Манкурти. А манкуртами завжди легше керувати… – нагадала пані Христина, розповідаючи про те, які у цивільних громадян існують можливості боротися за українську.
На важливості ґрунтовних знань історії і мови народу наголосив у зверненні до молодих дніпрян пан Максим Потапчук. Сам він, виходець із Краматорська Донецької області, десантник-боєць славетної місцевої січеславської бригади, наразі у Дніпрі проходить понад піврічне відновлення після складного поранення. Тимчасове перебування у нашому місті військовослужбовець ефективно використовує для спілкування зі студентством.
– Подібні неформальні зустрічі-дискусії з молоддю для мене – це найкраща психологічна реабілітація, – підкреслив ветеран. Юрист і економіст за освітою, до початку повномасштабної був краєзнавцем, очільником краматорського регіонального осередку національної скаутської організації «Пласт». Також викладав економічні дисципліни в Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університеті, а на рідній Донеччині активно проводив просвітницьку працю у школах. Тепер, мешкаючи у Дніпрі, Максим Потапчук планує працювати зі студентством місцевих університетів – і періодично організовувати пам’ятні зустрічі з відомими істориками, публіцистами, соціологами, краєзнавцями, що підштовхуватимуть молодь вивчати власне коріння.
– Важливість такої роботи для мене, насамперед, полягає у взаємодії – у живому фідбеку, в обміні інформацією, здобутті нових знайомств і глибоких знань нашими студентами. Адже багато хто із молодих людей не має ґрунтовних знань з історії України. Звісно, студенти-історики, як сьогоднішня публіка у ДНУ, ними володіють, тому що їх добре професійно навчають. А от інші здобувачі освіти… Отже, наші запрошені фахівці зможуть додати молоді ґрунтовних знань, які впроваджуватимуться потім у життя. А, на мій погляд, ґрунтовні знання – це також зброя. Їх можна передавати і, загалом, нести наукову думку далі суспільству. Якщо ми, воїни, на фронті воюємо зброєю, то студенти в тилу воюють знаннями. А саме вони будуть майбутніми лідерами суспільства, лідерами нації, – прокоментував пан Максим Потапчук, який планує продовжити власне навчання на факультеті психології та спеціальної освіти нашого університету.
Тож подальша тематична зустріч майбутніх істориків ДНУ з гостями – людьми, які не з підручників знають, що таке війна, мала надзвичайно глибокий характер. Адже щира розмова стала, ніби живим містком між теорією та реальністю, між академічними знаннями та фронтовою правдою. Ветерани поділилися цікавими історіями з власного довоєнного досвіду, а також певними моментами служби. Наприклад, Максим Потапчук як свідок подій донецького Майдану розповів про тодішні маніпулювання мовним питанням у місті й самоорганізацію українських сил опору. Побратим Юрій Міщенко як знавець махновського (анархістського) руху зосередив увагу студентства на уроках історії і важливості національного «маркування території». До речі, говорячи про традиції української піхоти, дослідник відзначив: саме тачанка загонів Нестора Махна на той час виявилася результативною новацією ведення боротьби на наших теренах. Розповідаючи про військові традиції, ветерани особливо підкреслили роль піхоти як основи війська. Адже у всі часи саме ці воїни були справжнім символом стійкості та мужності, бо саме вони першими зустрічають ворога – діючи у надскладних умовах, зазвичай першими вступають у бій й утримують позиції ціною власних неймовірних зусиль. Однак фронтовий досвід постійно трансформується:
– Особисто я як десантник, що свого часу вчився стрибати з парашуту для проведення військових операцій, вважаю піхотинців своїми побратимами. Бо зараз в окопах ми всі рівні, – зазначив Максим Потапчук, розмірковуючи про спільну звитягу.
– Нинішня війна несхожа на жодну попередню. Вона швидко змінюється і стає дуже технологічною – настільки, що участь піхотинців поступово втрачає сенс, – додав Юрій Міщенко.
Почуті історичні розвідки та особистий досвід тих, хто боронив державу в найгарячіших точках (на Авдіївському та Покровському напрямах), залишили глибоке емоційне враження у студентів. У цьому своєрідному діалозі поколінь наша молодь немов би зафіксувала живу історію з перших вуст – що так необхідно для становлення і громадянської позиції, і професійної ідентичності студентів-істориків.
Насамкінець зустрічі військові сказали:
– Наша армія працює, а ваша функція зараз – навчатися. Освіта дуже потрібна, бо світом правлять професіонали. Тому здобувайте знання, комунікуйте, генеруйте ідеї, будьте натхненниками для інших і створюйте нові рухи. Зараз ви студенти крутого університету і, ми впевнені, на вас чекає прекрасне майбутнє, бо ви – лідери і змінюєте нашу країну.
На згадку про першу зустріч зі студентами Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара ветерани зробили пам’ятне фото і подарували бригадний прапор 25-ої ОПДБр ДШВ.
Щира вдячність нашим Захисникам за приділений час, готовність ділитися досвідом і відвертість!
Інформаційно-аналітичне агентство
Дніпровського національного університету
